Папа Франциск переконаний, Таїнство Покаяння, як необхідність приймати «благодать сорому», допомагає нам відчути Боже прощення. Проповідь Святіший Отець побудував на Першому читанні з Послання Святого Апостола Павла.
Для багатьох дорослих віруючих сповідь перед священиком стає важким зусиллям, яке призводить до уникнення цього Таїнства, або ж з «хвилини істини» воно перетворюється у фікцію.
Святий Павло, натомість, прилюдно перед громадою учнів визнає, що в «його плоті не мешкає добро», що він є «невільником», який не чинить добра, якого бажає, а чинить зло, якого не хоче. І це, за словами Святішого Отця, є дійсністю життя віри, що «коли хочу чинити добро, біля мене стоїть зло». «У цьому, – сказав він, – і полягає християнська боротьба. Наша щоденна боротьба. І ми не завжди настільки сміливі, щоб говорити про цю боротьбу так, як про неї говорить святий Павло».
За словами Папи, ми завжди шукаємо виправдання, повторюємо, що, мовляв, всі ми грішники. Однак, апостол каже рішуче: це наша боротьба. «І якщо ми цього не визнаємо, – зауважив проповідник, – то ніколи не зможемо отримати Боже прощення. Бо якщо поняття бути грішником є лише словом, способом чи манерою висловитися, то ми не потребуємо Божого прощення… Але якщо це є дійсність, яка вчиняє нас невільниками, тоді ми потребуємо цього внутрішнього звільнення Господом Богом, Його сили. Але найважливішим тут є те, що святий Павло, для того, щоб знайти вихід, визнає перед громадою свій гріх, свою схильність до гріха, не приховує її».
Святіший Отець пригадав, що Церва заохочує нас смиренно сповідатися зі своїх гріхів. Але, як пояснив він, «не для того, щоб робити їм рекламу», але щоб «віддати хвалу Богові», визнаючи, що «це Він мене спасає». Ось чому приступати до сповіді означає поводитися, як святий Павло. У цьому контексті дуже важливою є «конкретність».
«Дехто, – зауважив Папа, – каже: Я сповідаюся перед Богом. Але це дуже просто, це ніби сповідатися через електронну пошту… Бог десь там далеко, немає того спілкування обличчям в обличчя, контакту очі в очі. Натомість, святий Павло визнає свою слабкість перед братами лицем в лице. Інші йдуть сповідатися, але говорять про надто речі загальні речі, витають в повітрі, так що не несуть з собою жодного змісту. І це те саме, що й не сповідатися. Сповідатися з гріхів, – додав проповідник, – не означає сходити на психіатричний сеанс, як також піддаватися тортурам. Це означає сказати Богові: Господи, я грішник! Але потрібно сказати це через мого брата, щоб це говоріння було конкретним».
За словами Святішого Отця, для доброї сповіді потрібні конкретність, чесність, але також – щира здатність соромитися своїх помилок. Не існує іншої обхідної стежки, що веде до Божого прощення, як «у глибині серця» відчути Його прощення і любов. Допомогою нам може стати приклад дітей, які «мають простоту істини», і коли приходять до сповіді, то говорять конкретно.
«Коли в Божій присутності сповідаємося з наших гріхів, так, як воно є, то завжди відчуваємо оту благодать сорому. Соромитися перед Богом – це благодать», – підсумував Папа, пригадавши слова святого Петра на Тиверіадському озері, який, пізнавши, ким є Учитель, сказав до Нього: «Відійди від мене, Господи, бо я – грішник». Він соромився свого гріха перед обличчям Ісусової святості.
За матеріалами: Радіо Ватикану