Субота, 26 жовтня 2013, 00:15

У мовах різних народів існують слова, які мають декілька значень і часто вживаються під час спілкування. Одним із таких слів є «культура».

В українській мові воно має два основних значення. Перше можна окреслити словом «мистецтво». Коли говоримо про культурні надбання якогось народу, маємо на думці образотворче мистецтво, музику, літературу, архітектуру тощо.

Немає у світі народу, який не мав би культури в такому значенні цього слова.

Культура може бути академічна (класична) і народна. Із взірцями академічної культури ознайомлюємося переважно в містах: у театрах, музеях, бібліотеках, вищих навчальних закладах, – а також у старих селищах і приватних збірках.

Коли їдемо до якоїсь країни, стараємося пізнати рівень культури народу, що її заселяє. Найкраще пізнаємо рівень мистецької культури, коли відвідуємо святині, бо кожний народ намагається зібрати у храмах свої найкращі мистецькі досягнення.

Крім вищезгаданого академічного мистецтва, є народна культура, яка звичайно проявляється в побуті сільського населення, у різних родинних і громадських звичаях, а також у так званому народному мистецтві: різьбі, писанкарстві, вишивках тощо.

Культура в академічних чи народних формах – це великий скарб кожного народу. Вона не тільки показує духовний рівень населення через його досягнення в минулому, а й також є своєрідною «школою», в якій усі її «учні» ушляхетнюють свою людську природу, свій інтелект і свої почуття.

Друге значення слова «культура» описує стосунки між людьми.

У такому сенсі це поняття можна вживати як щодо одної особи («Ось він (вона) – культурна людина»), так і до цілого народу, коли кажемо: «Це висококультурний народ або народ з дуже низьким рівнем культури».

Культурним, із цієї точки зору, будемо вважати особу чи осіб, які у будь-яких сферах спілкування поважають себе і своїх ближніх, спільну для всіх людську гідність та почуття інших і водночас поводяться так, що викликають повагу до себе з боку співрозмовників. Культура в такому значенні ґрунтується на особистості людини.

Усі люди різні. Нас відрізняє багато речей. Назву лише кілька з них: походження, віросповідання, національність, освіта, статки, політичні погляди, вдача тощо. Культурна людина намагається пізнати і зрозуміти себе, свої погляди, бажання, але водночас визнає, що інша людина може відрізнятися від неї за всіма цими характеристиками.

Однак бути іншим не завжди означає мати на це право. Ми маємо право тільки на те, що добре. А якщо відмінність побудована на негативній основі, погоджуватися з цим не слід. Та навіть коли людина сформована на фальшивих засадах – до неї треба ставитися як до людини.

Особиста культура проявляється у безлічі різних ситуацій щоденного життя, тому дуже легко розпізнати, хто її має, а кому її бракує. Ось кілька прикладів.

Дискусія двох політиків. Один дає співрозмовникові можливість викласти свої аргументи, уважно слухає. Другий емоційно перебиває свого опонента, не дає висловити йому своєї позиції.

Ситуація на дорозі. Водій автомобіля вітчизняного виробництва ретельно дотримується правил дорожнього руху, уважно ставиться до пішоходів, тоді як інший – у розкішній іномарці, нахабно порушуючи всі правила, мчить до свого пункту призначення.

Розмова в під’їзді. Два сусіди обговорюють свої права і обов’язки: один вимагає для себе різних привілеїв і не хоче вкладати своєї лепти в гармонійне співжиття, а другий намагається мирно розв’язувати спільні проблеми.

Подібних прикладів можна навести безліч. Кожен із нас щодня з ними зіштовхується.

Краса людського співжиття полягає, власне, у пошані прав і почуттів ближніх. Відсутність особистої культури ускладнює суспільне життя. З цього випливає висновок: кожна людина повинна плекати особисту культуру і застосовувати її в щоденному житті.

Особисту культуру треба набувати змалечку. Про це повинні подбати батьки. Пригадую випадок, коли наш монастир в Італії відвідала сім’я шляхетного походження. Ми були захоплені тим, як вони пильнували, щоб їхня кількарічна дитина правильно поводилася. Не кажу вже про те, як бездоганно до нас ставилися самі батьки…

Ніколи не забуду, як мене приймала родина племінника митрополита Андрея Шептицького, хоча для них я був цілком чужий. З ними було так приємно бути. Цілком інакшою була поведінка високопосадовця однієї із сусідніх країн з обслугою дому, в якому я гостював. Сторож описав цього чоловіка одним словом: «невихований».

У 2012 році в Україні проходив Чемпіонат Європи з футболу. Багато грошей було виділено на підготовку країни до відвідин чужоземних уболівальників, багато зусиль до цього докладено.

На матеріальну складову підготовки гості реагували по-різному. Однак зовсім інакше приїжджі сприймали місцеве населення: «Які ж це гарні та милі люди ті українці». Здається, що саме завдяки цьому «культурному успіхові» іноземці ще не один раз відвідають Україну.

Виховувати дитину треба з перших днів її життя і докласти до цього багато зусиль. Спочатку про виховання дбають батьки, вчителі, а згодом діти самі над собою повинні працювати.

Наскільки кращим був би світ, якби ми поводилися з іншими так, як бажаємо, щоб інші поводилися з нами!

На закінчення хочу звернути увагу на різницю між поняття культури і цивілізації, які дуже часто несправедливо ототожнюються. Цивілізація – це рівень матеріальних досягнень, який не збігається з рівнем культури. Може бути високий рівень культури за низького рівня цивілізації.

Наведу такі приклади. Люди чудово ставляться до інших, а особливо до гостей, хоча найбільш популярний засіб переміщення для них є звичайний віз, який тягнуть коні, замість люксусової машини. І ще: сім’я може жити в розкішному будинку, користуватися дорогою технікою, а ставитися одне до одного гірше як до тварин.

+ Любомир

Блаженніший Любомир Гузар, Українська правда