Вівторок, 22 жовтня 2013, 00:04

Один лісоруб ніяк не міг знайти свою найкращу сокиру. Перекинувши все у своєму господарстві, він уже почав думати, що хтось її вкрав.

З такою думкою став біля вікна і почав дивитися на вулицю. Раптом він побачив, що якийсь чоловік переходить дорогу. Приглянувся і впізнав сина свого сусіда.

“Йде, як злодій сокир… — подумав лісоруб. — I очі в нього, як у злодія сокир… Навіть волосся, як у злодія.,.”

Через кілька днів лісоруб знайшов свою сокиру і пригадав, що колись сам поклав її на це місце.

Ставши біля вікна, весело дивився на дорогу. Якраз тоді знову проходив той самий сусідський хлопець.

“Він іде зовсім не як злодій сокир, — подумав лісоруб. — I очі в нього ясні, як у чесної людини… I волосся.,.”

Є дуже багато різних ярликів, з якими ми живемо. Вони пришиті, приклеєні, намальовані на штанах, сорочках, шапках, черевиках, і навіть на чолі.

Ми сприймаємо світ як театральне дійство і кожному відводимо якусь роль: той має бути гарний, та — дурна, той — лихий, той — зрадник…

А що є вирішальним при визначенні, — хто має бути катом, хто жертвою? Переважно колір його краватки.

Ісус сказав: “Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відмірять. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?”
(Мт. 7, 1-3).

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро