Головна

«Якщо ми будемо шанувати ті духовні цінності, які є в нашому народі – то не маємо причин боятися євроінтеграції»

Ми живемо у період сприятливого попутного вітру. Влада взяла орієнтацію на Захід через страх перед Сходом. У нас є добрий досвід Петра Могили. Про це у рамках Форуму видавців у Львові під час відкритої розмови розповіли учасники Ініціативної групи «Першого грудня»: кардинал Любомир Гузар, президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Мирослав Попович та віце-ректор УКУ Мирослав Маринович.

 

Любомир Гузар: Європа сама позбудеться своїх аморальних цінностей

– Сьогодні нас страшать, що якщо Україна зблизиться із Західною Європою, то опиниться в небезпеці втратити духовні цінності, якими ми жили впродовж століть і якими хочемо жити й надалі. Чи справді такий закид достатньо виправданий? Чи справді це повинно було б нас знеохотити від зближення, об’єднання – головно духовно – із Західною Європою? Нема сумніву, що в Західній Європі сьогодні не все так гарно розвивається, як би хотілося. Отже, здавалося б, є певне оправдання страшити нас. Але як справді виглядає Західна Європа?

В Європі минулих сто років створились дуже небезпечні течії: нацизм, фашизм і комунізм. Однак, Західна Європа, яка витворила ці напрями, знайшла у собі і силу їх позбутися. Те, що характеризувало Німеччину в гітлерівські часи, на сьогодні перестало бути тривогою, перестало існувати. Те саме спіткало і фашизм в Італії. Як так сталося, що ці дві диктатури зникли? Завдяки чому вони перестали існувати? Хто їх цього позбавив? Відповідь одна – самі ж люди, серед яких ці жахливі диктатури і розвивалися. Народи, які, з одного боку, були творцями, а з іншого – і жертвами цього, зуміли позбутися цих жахливих систем.

Сьогодні в Західній Європі також існують подібні течії, головно морального характеру, які є властиво руйнівними для суспільства. Нас же залякують, що наближаючись до Західної Європи, ми приймемо ці течії. Об’єктивно цитують, що у Франції парламент прийняв закон, який дозволяє одностатеві спілки, навіть називає їх подружжями. Справа справді виглядала б небезпечною, але є певний факт, який чомусь нерадо цитують. Йдеться про те, що у відповідь на таке рішення парламенту півтора мільйона громадян Франції протестували на вулицях своїх міст. Ми повинні розуміти, що їхній парламент не є остаточним словом про стан душі французького народу. Адже на вулиці вийшло тих півтора мільйона людей і саме вони засвідчили про духовний стан французів. Щось подібне сталося в Італії, де старалися заборонити згадувати Бога у державних школах. І як наслідок, не тільки Церква, а й народ запротестував.

Немає потреби заперечувати, що існують погані течії в Західній Європі. На жаль, Європа, яка виросла на християнських засадах та духовних цінностях найвищого розряду, сьогодні має такі прояви. Але з іншого боку, не можна забувати, що ці народи, як і останні сто років, мають у собі духовну силу. Тому не треба надмірно боятися.

Не кажу, що маємо приймати все те, що приймає Західна Європа. Ми мусимо бути критичними: глядіти з розплющеними очима і відкритими розумами на те, що діється. Але абсолютно не треба впадати у надмірний страх. Немовби зближаючись із Західною Європою, ми наближаємось до нашої духовної руїни. Якщо ми будемо шанувати ті духовні цінності, які є в нашому народі – абсолютно не маємо причини до страху.

Євген Сверстюк: Куди втекла донька Сталіна?

– У продовження думки Блаженнішого Любомира, я б хотів сформулювати головну тему нашої розмови. Тему вироблення духовної сили в народі, яка здатна долати хвороби і здатна чинити опір ворожим вітрам. Якщо говорити про вибір напряму, то сьогодні можна сказати, що ми живемо в період сприятливого попутного вітру. Ще рік тому, мабуть, ніхто не сподівався, що ті політичні сили, які є при владі, візьмуть орієнтацію на Захід просто зі страху перед Сходом.

Якщо говорити про східний напрям нашої інтеграції, то нас тут завжди приймуть, а відтак і проковтнуть. У цьому варіанті проблеми, щоб підійматись вгору і рости до чогось, не буде – там буде тільки проблема у тому, щоб схилитись униз. А набагато важчий вибір – це іти у той світ, який ставить дуже серйозні вимоги. І ставить вимоги не просто перед урядом, який має провести реформи, а перед кожним із нас. Цей вибір уже сьогодні треба робити. Європейський вибір – це ставити перед собою моральні бар’єри, підійматися на вищий щабель, бо дотеперішнє життя у нас, на превеликий жаль, трималось на якихось фікціях і всі великі слова перетворювались у фікції. Ми їх часто вживали, але вони не були нічим наповнені і ні до чого вони не зобов’язували.

Куди втікав від Івана Грозного князь Курбський?, – на Захід. Куди втікав син Петра І від свого батька-царя?, – на Захід. А куди втекла донька Сталіна?.. Навіть на тому рівні все всім зрозуміло. Захід завжди приваблював. Чим? Приваблював тим, що там є закон – чого ніколи не було на Сході, де була тільки його імітація. Захід приваблював і тим, що там є свобода. А свобода, то, власне кажучи, центральне слово нашої декларації «Ініціативи першого грудня». Свобода – це те, що дає людині відбутись, що дає людині реалізувати свої сили, що дає людині можливість підійматися вгору.

Мирослав Попович: Європейський вибір – це жити по правді

– Ми апелюємо до моральних та духовних цінностей і в той же час все більше заходимо на політичні теми. Після пана Євгена мені вже залишається прямо сказати – голосуйте за європейський вибір. І це, власне, правда.

Я не люблю політики як такої, але життя ставить перед нами сьогодні дилему – якщо політика брудна, то що нам, відмовитись від неї і сидіти кожен у своєму середовищі, у своїй комірчині? Чи зробити все можливе для того, щоб очистити навколо себе простір, в якому дихати було б легко. Хочу вірити, що не завжди політика є брудною. Можу назвати багато імен тих, хто займається політикою і не живе такими поняттями, як вигода, влада, гроші тощо. Будь-яка політика має бути чистою. І ніхто, крім самих же людей, які роблять цю політику, не зможе її очистити.

Ми сьогодні стоїмо перед важливим вибором майбутнього своєї держави. Однак, не можна просто йти в Європу – ми маємо вимоги, які перед нами ставить ця європейськість. Від тих деталей, які розбирала Венеціанська комісія, до великих регулятивних принципів. Адже Європа сьогодні – це справедливість, свобода та солідарність. Однак, зробити вигляд, що у нас із цим все в порядку, що у нас немає неправди, немає політичних злочинів, немає політичних в’язнів – це не буде європейський вибір. Наш європейський вибір буде тоді, коли ми житимемо по правді. Якщо це буде прагнення мільйонів людей, то зміниться і політичний клімат в країні.

Мирослав Маринович: Ми змінимо Європу з середини

Хочу почати з аргументів, які ми б мали промовити до євроскептиків та ізоляціоністів. Ми, звичайно, відчуваємо свою інакшість, аніж Латинська Європа, і дуже часто саме це стає основою для нашої обачності. Ми повинні розуміти, що ніколи не станемо тією Латинською Європою. Ми дуже багато заплатили, щоб захистити свою ідентичність і ніхто не збирається зрікатись від неї.

Ми не будемо сильніші за Європу – вона завжди буде чинити на нас цивілізаційний тиск. Отже, невже ми будемо постійно вибудовувати Китайські мури перед нею? Чи не краще нам увійти в Європу і маючи свою позицію чинити відповідний тиск на те, з чим ми не погоджуємось.

Вже сьогодні у Європі є православна Греція, Румунія. А найближчим часом вона має поповнитись православною Молдовою та Грузією і унікальною у своїй цивілізаційній характеристиці Україною, яка має потужне православне ядро. Тим самим в об’єднаній Європі може витворитись те, про що говорив папа Іван Павло ІІ. А саме – Європа задихає двома легенями. Разом з Латинською Європою ми можемо створити одні легені, які будуть дихати нашою східнохристиянською духовністю.

Бути в діалозі із Заходом набагато краще, аніж ховатись від нього за якоюсь стіною. Давайте подивимось на деякі історичні паралелі цього вибору. Скажімо, на лінію Могилянського періоду. Як себе тоді захищала Православна церква? Одна позиція уособлювалась із вченнями митрополита Ісаї Копинського, який вважав, що Захід – це небезпека та латинство, від якого треба відгородитись, щоб захистити своє давнє благочестя. Іншу концепцію мав Петро Могила, який сміливо ввів латинську мову у Києво-Могилянську академію і тим самим підняв українство за освітнім рівнем. Відтак, увійшовши в діалог з Європою, Україна не розчинилась. Україна не стала територією західного бароко, у нас витворилось українське бароко. Ось що нам потрібно. Нам не потрібні прорубані вікна у Європу через Санкт-Петербург. Ми маємо свої вікна і саме через них хочемо спілкуватися з Європою.

Альтернативою світу свободи є світ, у якому відсутність свободи є нормою. Ми тільки вийшли з того світу. Не треба вертатися до нього. Чи хочете ви жити у світі, коли політик, що був спійманий у якомусь політичному прорахунку, йде у відставку?, – я хочу жити у такому світі. Я вже хочу позбутись тієї цивілізації, яка трактує думку свого народу, як думку вулиці: «Мы на поводу улицы не пойдем». Подібними фразами мене виховували у радянський час.

У нас немає іншого вибору, аніж бути відповідальними членами європейської спільноти.

Михайло Галущак, для ІА ZIK

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/