Вівторок, 16 грудня 2008, 11:16

17 грудня Святої Великомучениці Варвари

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана. Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці - дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.

Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.

Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до м. Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі. За переказами це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081-1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093-1113). Саме вона ублагала батька - імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині. Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104-1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев'яного храму новий Свято-Михайлівський собор, "весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил", де й упокоїлися мощі Св. Варвари.

З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючи люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва. Настоятелі Михайлівського-Золотоверхого монастиря протягом століть ретельно занотовували всі чудеса, які ставалися із прихожанами у їхньому храмі. Видатний церковний і культурний діяч, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві (1655-1677) Феодосій Сафонович свого часу підсумував вказані відомості у спеціальній "Повісті о преславних чудесах Святої Великомучениці Варвари", де зазначав окрім конкретних чудесних зцілень паломників і той факт, що у ХVII ст. її мощі "й досі нетлінні лежать".

У ХVII ст. особливо поважним паломникам високого світського і духовного звання навіть давалися частки святих мощей Великомучениці Варвари. Зокрема, під час подорожі до України (1654-1656) їх отримав Антіохійський патріарх Макарій (1647-1675). На що було отримано дозвіл Київського Митрополита Сильвестра Косова (?-1657). А також - Великий коронний канцлер Речі Посполитої Єжи Осолінський (1643-1650) та великий гетьман литовський Януш Радзивілл (1612-1655).

В наш час мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі м. Києва і доступні прочанам для поклоніння. В день її пам'яті - 17.ХІІ. в храмі відбуваються особливо урочисті молебни на честь великомучениці. Кияни та гості столиці України в цей день з благоговінням прикладаються до мощей Святої й просять її заступництва. Тропарем свята є слова: "Варвару Святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна".

Окрім церковної служби цього дня українці намагалися не працювати, бо гріхом було "прати, білити і глину місити". Натомість дозволялося "вишивати та нитки сукати", оскільки Свята вважається навчателькою вишивання. Українські жінки і дівчата, сідаючи за вишивку, хрестячись промовляли: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила".

В народі також пов'язували назву першого зимового місяця грудня за святом Варвари. Зокрема кияни переповідали, що "На Варвари груда, бо батько її, коли мучив, то тягав за коси по груді."

За народними спостереженнями о цій порі грудня були найкоротші дні та найдовші ночі. Хоча люди вважали, що після 17.ХІІ. вже день буде більшати, а тому казали, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила". Примічали також і метеорологічні умови, бо за цим днем визначали якою буде погода на Різдво. А густий іней - провіщував майбутній врожай на садовину.

Українські хлібороби та пасічники на Варвари спеціально вдосвіта готували ритуальні страви: кутю й узвар - "щоб хліб родив та садовина рясніла". Вранці їх ставили на покуті, а їли за вечерею, причому, акуратно збирали вершечок куті й зберігали його для підгодівлі бджіл.

В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння та ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й слідкували за ними до Різдва. Коли вони розцвітали за цю пору, то це передбачало щастя і швидкий шлюб.

Від давніх давен і до сьогоднішнього дня Св. Варвара користується великою пошаною не лише в Україні, а й в інших країнах Європи. Представники важких і ризикованих професій завжди намагаються вшанувати великомученицю. Пілоти, водії, військові перш ніж відправитися в подорож обов'язково беруть з собою іконку Святої. Шахтарі-гірники теж воліють не опускатися під землю без образка Св. Варвари й часто покладають на неї надію за свою безпеку.

Особливістю народного сприйняття свята Варвари було те, що воно розглядалося не окремо, а в циклі трьох суцільних святкових днів разом з наступними днями Сави (18.ХІІ) та Миколая (19.ХІІ). Тому й приповідка наголошувала на цьому: "Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола придавить".

За матеріалами: http://diaspora.ukrinform.ua/

Свята Варвара - християнська свята, великомучениця. 306 року в юному віці у м. Іліополі (Мала Азія) постраждала за сповідання віри Христової - за присудом місцевої влади її стратив власний батько, жорстокий язичник Діоскор. Відразу після її мученицької кончини діва Варвара стала вшановуватися християнами, як свята великомучениця. Святість діви Варвари засвідчувалася також багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці.

Після утвердження християнства в Римській імперії мощі святої Варвари вшановувалися в місті, де вона постраждала, а потім були перенесені до Константинополя. Згідно літописних свідчень на початку ХІІ ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені у Київ візантійською княжною Варварою - дружиною великого Київського князя Святополка-Михіїла Ізяславовича, та встановлені у збудованому цим князем Михайлівському Золотоверхому соборі. У цьому храмі вони перебували понад 800 років - до часу його закриття і руйнування. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва.

Вшанування ювілею 1700-ліття від часу мученицької кончини діви Варвари

З метою гідного вшанування ювілею 1700-ліття від часу мученицької кончини діви Варвари - святої великомучениці, яка шанується не тільки Православною Церквою, але й Католицькою Церквою, - згідно рішення Священного Синоду протягом травня-вересня 2006 р. мощі святої Варвари вперше за майже 900-літнбю історію їх перебування у Києві були вивезені для поклоніння в інші міста України.

Мощі святої великомучениці Варвари були встановлені для поклоніння у храмах Київського Патріархату в наступних містах: Житомир, Рівне, Острог (Рівненська область), Луцьк, Горохів (Волинська область), Львів, Червоноград (Львівська область), Дрогобич (Львівська область), Самбір (Львівська область), Івано-Франківськ, Коломия (Івано-Франківська область), Чернівці, Заставна (Чернівецька область), Заліщики (Тернопільська область), Тернопіль, Підволочиськ (Тернопільська область), Хмельницький, Вінниця, Козелець (Чернігівська область), Чернігів, Ніжин (Чернігівська область), Суми, Охтирка (Сумська область), с. Хоружівка (Сумська область), Полтава, Дніпропетровськ, Кривий Ріг (Дніпропетровська область), Апостолове (Дніпропетровська область), Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Бобринець (Кіровоградська область), Кіровоград, Чигирин (Черкаська область), Черкаси, Умань (Черкаська область), Біла Церква (Київська область), Свободне (Донецька область), Тельманове (Донецька область), с. Благодатне (Донецька область).

Загалом мощам святої великомучениці Варвари поклонилися близько півмільйона віруючих, серед яких були також віруючі й духовенство Московського Патріархату, Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Ім'я святої Варвари протягом п'яти місяців майже безперервно молитовно прославлялося через читання їй акафісту, а християни мали можливість утвердити свою віру, яка була засвідчена також і випадками чудесних зцілень за молитвами до святої Варвари.

У рамках відзначення ювілею у Києві 21 жовтня 2006 р. відбулася урочиста Академія, а 22 жовтня 2006 р. - Божественна літургія й, вперше за останні 90 років, - Хресний хід з мощами святої Варвари центральними вулицями столиці. До ювілею також виготовлено нову срібну раку для мощей святої, у яку вони будуть перекладені у листопаді 2006 р. Ювілейні урочистості завершаться 16-17 грудня 2006 р. Всенічним бдінням і Божественною літургією у Володимирському соборі з нагоди дня пам'яті святої великомучениці Варвари.

Свята Варвара - покровителька гірників

Свята Варвара - одна з християнських святих, покровителька гірників всього світу. Її художні і скульптурні зображення можна зустріти не тільки в численних храмах, але і в шахтах (рудниках) багатьох європейських країн, а також серед культурної спадщини предметів гірничого мистецтва. Св.Варвара народилася в Іліополі у часи правління римського імператора Максиміана (240-310 рр.), розумом і душею прийняла християнство, відмовившись від богів і багатств батька свого Діоскора. Перенесла важкі муки і жорстоку страту (306 р.), але не відреклася від своєї віри. У 4-му ст. мощі святої великомучениці Варвари були перенесені в Константинополь, де зберігалися як святиня протягом багатьох віків. Візантійський імператор Лев Мудрий (886-912 рр.) побудував на її честь знаменитий храм Св. Варвари. У 1108 р. дочку імператора Олексія Комніна (1048-1118 рр.) Варвара вийшла заміж за Київського Великого князя Святополка Ізяславовича (1050-1113 рр.). Вона перевезла святі мощі Св. Варвари з Константинополя в Київ в Золотоверхий Михайлівський монастир. Там вони зберігалися до руйнування храму більшовиками (1939 р.). Віруючі кияни врятували реліквію і перенесли її в Кафедральний Собор Святого Володимира, де вона покоїться нині. Разом з тим, католицька церква припускає, що святі мощі можуть знаходитися в Іспанії, куди потрапили після пограбування хрестоносцями Константинополя через Венецію (1202 р.). Св. Варвара в очах гірників є прикладом мужності, нескореності і твердості у вірі. Ці якості, які властиві і самим гірникам, зробили Св. Варвару їх покровителькою і захисницею. Щорічно 4 грудня (14 за новим стилем) в день пам'яті Св. Варвари гірники вшановують свою покровительку, посвячують молодих в свою професію.

За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/