Феноменологічне обґрунтування догмату “Filioque”
П'ятниця, 30 серпня 2013, 10:49
Догмат “Filioque”, тобто вчення про сходження Святого Духа від Отця і Сина є найбільш оспорюваним, він став каменем спотикання в екуменічному діалозі між Західною та Східною Церквами. Дуже часто цей догмат відкидають, не маючи належного розуміння, про що саме у ньому йдеться. І майже у всіх богословських дискусіях на цю тему залишають поза увагою повний текст Нікейського Символа Віри. А у його другому члені читаємо:
“І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося”[1].
Звернімо увагу на слова “єдиносущного з Отцем (????????? ?????) Вони означають, що Бог Син, Ісус Христос має ту саму суть, що і Бог Отець, а отже — посідає всі властивості, які конституюють суть Бога Отця, і всі прикмети, які до Його суті належать. А сходження Святого Духа (??????????, spiratio) є для Бога Отця суттєвим: «Дух істини, який від Отця походить” (Ів.15.26.). (Відповідно до найновішого Ватиканського пояснення, я відрізняю “?????????? ” як унікальне ісходження Святого Духа від Отця як єдиного Джерела від “processio” — сходження Святого Духа від Отця і Сина у їхній єдності (гляди: Les traditions Grecque et Latine concernant la Procession du Saint Esprit, Pontificium Concilium ad Christianorum Unitatem fovendam, Typis Vaticanis MCMXCVI). Що ж стосується терміну “spiratio”, то я вважаю його рівнозначним з терміном “?????????? “).
Що “??????????“ Святого Духа належить до суті Бога Отця, випливає з наступних міркувань: ніхто, чи то на Сході, чи на Заході, не буде заперечувати, що Бог Отець є найвищим Добром. Для добра ж суттєвим є “ізливатися”, “уділяти себе” — bonum est diffusivum sui. Це — наскрізь східне розуміння добра ( на противагу до арістотелівсько-томістичного “bonum appetibile”). Ми знаходимо його, наприклад, у св.Діонісія Ареопаґіта у його трактаті “Божественні імена”: “…?? ???????? ?????? ??? ????? ?? ???? ????????? ??? ?????????“ — “для добра є суттєвим, що воно розповсюджує свою доброту на всі сущі” (Божественні імена 4.1.) Ми знаходимо таке розуміння Добра вже в Платона, який в “Політеї” намагався ідентифікувати Добро з Єдиним, і зокрема — у Платоновому “неписаному вченні” ( гляди: Giovanni Reale, Zu einer neuen Interpretation Platons, Paderborn: Ferdinand Schoeningh, 1993, стор. 204) і в Плотіна, де Єдине “уділює Себе” сущим, бо вони з Нього “еманують” (ісходять). “Однак, Бог не був би найвищим Добром, якщо би Він не віддавав (“ізливав”) Себе повністю”2.
Оскільки Бог не може віддати себе повністю створінням, то необхідно, що Він віддає (“ізливає”) Себе повністю Синові через родження і Святому Духові через “дихання” (“spiratio”)3.3 Отже, ісходження Святого Духа є для Бога Отця суттєвим . Якщо ж Син є “єдиносущним з Отцем”, то також і для Сина є суттєвим, що з Нього ісходить (???????????) Святий Дух. Однак, тут насувається небезпека нескінченної ітерації: тоді виходило би, що для Сина є також суттєвим родити самого Себе. Щоби цього уникнути, мусимо взяти до уваги відмінності між Божими Особами, що базуються на їхніх відношеннях: не родження чи «дихання» є суттєвим для Божої Природи як такої, а цілковите “самовіддання” — “ізліяння”. У відповідності до Осіб воно може бути інакше вираженим. І тому Син цілковито “ізливає”, “віддає” Себе не в повторному родженні Сина, а в ????????? — цілковитому поверненні до Отця : ”Cлово б? къ Богу” (Ів.1.1). І це “повернення” – ????????? Сина до Отця і є ісходженням Святого Духа “і від Сина”. Тут не йдеться про два окремих Джерела ісходження, тому, що наш Спаситель говорить: “Я і Отець — ми одно“ — “??? ??? ? ????? ?? ?????” (Ів.10.30) “??”(вжито в середньому роді) у значенні Найвищого Абсолюту, але також і у значенні єдиного Єства, єдиного Начала, і через те — єдиного Джерела для сходження Святого Духа. “?? ??????????? ?? ?????? ?? ????? ?? ?????? ??? ???? ?? ??? ???? ?????” 4. – "Святий Дух ісходить від Отця і Сина не інакше, як від одного начала" (Переклад мій – П.Г.)
Звідси висновок: хто заперечує, що Святий Дух ісходить і від Сина, той заперечує також і єдиносущність Бога Отця і Бога Сина, і попадає в аріанізм, або ж в неоплатонізм з його другорядною позицією “????” стосовно “??”. Отже, можна сказати, що правильно зрозумілий догмат “Filioque” відповідає первісному смислу Нікейського Символа Віри і є цілком православним.
Петро Гусак
[1] Цитовано згідно з виданням: “Прийдіте, поклонімся”, Рим 1991,стор. 422-423; (виділення моє — П.Г.).
2 Св. Бонавентура. Путеводитель души к Богу (латинско - русский текст), Греко-Латинский кабинет Ю.А. Шичалина, Москва.— 1999,стр.140-143, (переклад мій – П.Г.).
3 Там само.
4 Harduim, vol.9.398, цитовано згідно : Йосиф Кардинал Сліпий, De Photio et Filioque, в : Opera omnia Kyr Josephi (Slipyi-Kobernyckyj-Dy?kovskyj) Archiepiscopi Maioris et Cardinalis, Universitas Catholica Ucrainorum a s. Clemente Papa, Roma 1969, Vol. II, p.170.