Неділя, 11 серпня 2013, 02:37

«Кожний погоджується, що прощення – прекрасна річ, поки йому самому не доводиться прощати», – Клайв Стейплз Льюїс. Не те щоби це було закономірністю, але, все ж таки, схожа поведінка проявляється. І є на це рада: “заплати іншому”, хоча б за зразком однойменного фільму “Pay It Forward”.

Чого варта людина, коли вона не дбає про того, хто поруч? Бо любити – це вмерти для себе і жити для інших. Людині важливо комусь послужити, так вона зберігає людяність, так вона знаменує на собі любов Того, Хто її послав служити. «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гт 6,2). Тут і приборкується велика провина людини – гордість. Бо коли ти живеш для когось і заради когось, то не бачиш лише себе. Така гарна нагода забути про свої клопоти. Кажуть, "коли тобі важко, глянь на того, кому ще важче, і допоможи йому".

Піклуватись – це так по-християнськи! Це ж завжди актуально, на турботу не минає мода...

І добре відомо, що без дару і вміння прощати людина не здатна допомогти ні собі, ні ближньому.

У прощенні закладена дуже глибока мораль, рівень найвищої людяності. Правда, болить, коли розумієш, що це не кожному дано? І не дано тільки тому, що сама людина цієї чесноти цурається. Просто їй байдужий мир, їй більше до вподоби скандал. Навіть, коли скажуть навпаки, що мир – понад усе; де немає цілковитого прощення – там і немає миру…

Коли доводиться простити, ми часто кажемо: «Що завгодно, але таке простити не можна». Ми робимо винятки, ми самі аналізуємо, який і чий гріх важчий, і так, розпоряджаючись життям інших, живемо похмуро та непривітно, забуваючи про милосердя Бога. Адже, коли ми не прощаємо, ми даємо зрозуміти, що «ти цього не гідний», а це ознака того, що ми самі вирішуємо, наскільки людина є достойною. Але не знаємо, що «Бог не зважає на особу». Траплялось чути: «Але я не Бог і в мене нема такого розуміючого серця». Який абсурд! Хіба йде про це мова? Тобі ніхто ніколи не пропонуватиме виконувати функції Бога, але пропонують виконувати ті функції, які доручає тобі Бог. От в чому різниця…

І одна з таких функцій – «заплатити іншому»…

Це щось значно більше, ніж недбало подати милостиню, підтримати матеріально. Ніхто не заперечує цієї щедроти, але не варто обмежуватись таким актом милосердя. Бо найлегше дати грошима, важче дати любов’ю.

Важче заплатити прихильністю, коли перед тобою обдерте створіння.

Важче заплатити переконанням, коли перед тобою затятий скептик.

Важче заплатити радістю і розумінням, коли перед тобою депресивний скиглій.

Важче заплатити люб’язністю, коли перед тобою узалежнений чи в’язень.

Важче заплатити вчинком відданості та жертвенності, адже це, фактично, “раз і назавжди”.

Кажуть, «обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість». Багато обіцяють, мало виконують. Кому потрібна чужа гризота? Та не скажіть, люди повинні вірити, що їх почують, люди повинні відчувати, що вони потрібні! А коли жевріє оте почуття, ти ще можеш врятувати ситуацію. Ти ще можеш встигнути заплатити іншому! А особливо, коли у тебе більше снаги, більше ентузіазму… А може і більше віри…

Коли хочеш, віддай і не жалій, бо розділене добро є помноженим добром.

Коли хочеш, ти зумієш беззастережно послужитись іншому, підтримуючи його чи навіть рятуючи. Для цього Христос і посилав своїх апостолів у світ…

Ще не пізно дати людині шанс змінитись, тим самим змінити і себе.

Анастасія Колосовська

Фото: valleyandcoblog.com