П'ятниця, 02 серпня 2013, 12:46

«А я піду за ВОЛЮ проти рабства, Я виступлю за ПРАВДУ проти вас!» Л. Українка. «У катакомбах»

Історія її життя могла б стати основою для величної драми. Але могла б прислужитись і найсвітлішій поезії во славу міці духу людського.

Ця жінка народилась і жила в один із найскладніших і найцікавіших періодів історії України – на попередньому віковому порубіжжі, в час, коли нація переживала складні трансформаційні процеси в усіх галузях буття й, зокрема, найголовніше – чергову трансформацію свідомості. Вона рішуче вирізнила свою індивідуальність та унікальність, оголосивши про свою українскість, і це в час, коли слово «Україна» звучало в Європі, за спостереженням сучасника, «порожньою луною».  Сутність її духовного світу, мудрість, подвижництво, любов до України і висока громадянська позиція в темряві царського політичного гніту засвітила нам досвітні вогні як символ наполегливого потягу до волі.

ЛЕСЯ  УКРАЇНКА… Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, хоч осягнення її вимагає певної інтелектуальної підготовки.

Гордий дзвін її імені породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й любов до великої поетки.

З поміж поетів світ знає хіба що кількох, рівних нашій Лесі Українці. Великих відчувають найкраще великі. Першим, хто побачив велич Лесі Українки, був Іван Франко. Цей геніальний мозок українського народу, оцінив найбільше силу духу Українки, що вміла «без надії сподіватись», що «від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте…» Україна не чула такого сильного, гарячого, поетичного слова». Бо хоч вона була «слабосила, хвора дівчина» фізично, духом своїм була велетнем.

Леся Українка виросла на українських думах і піснях, на поліському пісенному мелосі.

Багато уваги вона віддала перекладам світової класики, перекладаючи на українську Генріха Гейне, Віктора Гюго, Миколу Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича. До кола її інтересів потрапляли і біблейські тексти,  і уривки з «Одісеї», і твори староіндійської обрядової поезії з «Ріг-Веди». Не багатьом класикам світової літератури, хай і у визначних творах, поталанило дістатись таких глибинних джерел людської свідомості.

Вона спілкувалася з велетами українського духу, якими були її сучасники: Іван Франко, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Агатангел Кримський, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Михайло Старицький та інші. А з-посеред тих інших варто згадати таких визначних художників слова як Борис Грінченко, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Гнат Хоткевич. Разом із ними вона стала у перші ряди творців духовного життя нації та посіла там визначене їй долею місце.

Саме у творчості вона виявила себе як борець крицевої мужності. У ряду сильних духом героїв виділяється постать жінки-борця і жінки-мислителя, рівного якому за своєю ідейно-художньою силою не має жодна європейська література.

«Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет думки… – оте все сплелося в творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість. Тут не тільки творчий порив, не тільки музика тонів, акорди, що йдуть з глибини душі і віддають її переживання, – тут ціле життя людини відбивається, як всесвіт у краплі роси,  зарисовуються верстви людської психіки, нанесені протягом історичного життя людства, відкривається ввесь лябіринт душі, життя й думок. Великий капітал культурний , якого не дало нам ні одно натхнення», –  такою оцінкою відгукнувся літературний критик, сучасник поетки Микола Євшан на звістку про її смерть.

Леся Українка довела світові, що ми, українці, маємо глибоку історію і гідні поваги не лише тому, що живемо у самому центрі Європи. Ми європейці не лише географічно, ми – той народ, який подарував цивілізації неоціненні духовні скарби: віру, надію, любов і крицеву мужність. Українська духовність через її ім’я набула нового звучання. Слово «Україна» перестало бути символом етнографічного розуміння, воно стало являти ідею світового масштабу. Леся Українка стала репрезентантом українського духу в зарубіжному світі.

Своїми драматичними творами вона утвердилася серед найбільших драматургів слов’янських народів, з яких лише кілька увійшло в історію світової літератури, але, з жінок – найвидатніша у літературі всіх народів. Найшановніший британський історик світової драми Альярдіс Ніколь у своєму монументальному творі «Ворльд Драма» через Лесю Українку у своєму словнику ввів гасла «Україна» й «Українка» і зосереджує особливу увагу на ній як творцеві  «поетичної драми».

Безвихідність її недуги спонукала її до глибоко-філософських міркувань. Леся вивчила багато європейських мов, пізнала світову літературу, давню і тогочасну. В творах Лесі Українки щораз більше віддзеркалюються вселюдські проблеми. Її тематика – дуже широка, від староєврейської і класичної до сучасної. Її герої «одержимі» любов’ю до рідного народу, бажанням волі, людської гідності, справедливості і правди. Конфлікти в її драматичних творах глибоко проаналізовані, аж до їх психологічних коренів. Діалог гострий, відточений як лезо меча. Мова вражає красою і досконалістю вислову.

Леся Українка впровадила в українську літературу нову тематику, нові мистецькі форми та вивела їх на світову площину. Її твори може читати і розуміти кожна людина – не тільки українці, бо в них порушуються загальнолюдські проблеми. Однак через усю її творчість пульсує гаряча любов до України, до рідного народу та нестримне бажання боротьби і самопожертви.

Як людина, Леся Українка була вірною в житті своїм принципам, які виголошувала. Виступивши в українській літературі на грані двох століть, поетеса стала речником нової доби української поезії і мистецтва. Вона випередила своє покоління і в своїх творах створила нову людину, в своєму оточенні якої не бачила. Буває, що таких письменників не розуміє їхнє покоління, буває, що вони й самі не до кінця усвідомлюють ціну свого слова, але наступає інший час, і раптом відкривається завіса таємниці, вибухає новим життям невмируще слово: «воно знову оживає і сміється знову».

Дивлячись на постать Лесі Українки і її роль в історії українського народу, слова «поетеса» і «драматург» є для неї недостатніми. Її роль історична. Як легендарний Орфей, мала силу в своєму мистецтві таку, що її «слухало й каміння». Вона, як поет з «Давньої казки», домагалась правди і справедливості незалежно від того, хто і з якими переконаннями був при владі. Тому Лесі Українці підходить слово «співець» в її власному розумінні, який словами Мавки нагадує, що сильнішим від смерті є щось, «що не вмирає».

З-поміж усіх мистецьких форм вислову людського духу мова каменя чи бронзи є найтривкіша. Вона переживає не лише державні, але й деякі глобальні катаклізми. Мабуть тому народи усіх часів намагались залишити в них пам’ять своїм нащадкам про події і особистостей, що відіграли неабияку роль у їхній історії. Пам’ятники Лесі Українці нагадують, як нам в Україні так і закордонним українцям, що маємо своїх пророків, а популяризуючи їх твори, звертаємо увагу інших народів на те, ЧИМ ми великі.

Література:

Горохович А. Поетика Лесі Українки і її афоризми [Текст] / Антоніна Горохович. – Вінніпег : Волинь, 1980. – 145 с. – (Ін-т дослідів Волині. Ч. 40).

Дідюк В. Леся Українка [Текст] / Василь Дідюк // Дідюк В. На народній ниві : Нариси – статті – коментарі – репортажі. Т. 2. – Торонто : Гомін України, 1985. – С. 107-112.

Княжинський А. Творчий шлях Лесі Українки [Текст] – Вид. 2-ге, перегл. / Д-р  Антін Княжинський. – Філадельфія : Америка, 1961. – 54 с.

На пошану Лесі Українки [Текст] :  пропам’ятна книга Ділового Комітету будови пам’ят-ника Лесі Українці в Торонто – Торонто : Гомін України, 1980. –  190 с.

Русова С. Леся Українка (Лариса Косач-Квітка – 1872-1913) [Текст] / Проф. Софія Русова // Русова С. Наші визначні жінки: літературні характеристики-силюети. – Вінніпег : Союз Українок Канади, 1945. – С. 72-78.

Книш І. «Та, що смерть перемогла свого слова безсмертною крицею» [Текст] : до сорокаріччя смерті Лесі Українки / Ірена Книш // Книш І. Жінка вчора й сьогодні. Вибрані статті. – Вінніпег : Накладом авторки, 1958. – С. 54-57.

Періодика:

Донцов Д. Забутий заповіт [Текст] // Альманах Гомону України. – 1963. – С. 39-50. – [на прикладі творів Л. Українки «Граф фон Айнзідель» та «Камінний господар» розглядається ідея зміни банкрутуючої провідної верстви на верству сильної волі, моралі, духу без яких не може існувати нація].

Е. М. До роковин Лесі Українки [Текст] // Альманах Гомону України. – 1962. – С. 73-81. – [у Клівленді (США) відкрито пам’ятник поетці].

Заклинська О. Дві різьби - пам’ятники [Текст] / Олена Заклинська // Авангард. – 1961. – Ч. 6 (64). – С. 38-43. – [про пам’ятники Л. Українці у Клівленді та Т. Шевченку у Вінніпезі]

Ковалів Ю. Зірка нашої нації [Текст] : до 130-річчя з дня народження Лесі Українки / Юрій Ковалів // Альманах УНС. – 2001. – С. 86-88.

Коленська Л. Титан слова [Текст] : [Леся Українка] / Любов Коленська // Альманах УНС. – 1979. – С. 153-159.

Л-а М. Леся Українка [Текст] : у 100-річчя від дня народження славетної поетеси // Альма-нах Гомону України. – 1971. – С. 39-45. – [автор також приділив значну увагу характеристиці твору «Триптих», який рідко згадується в оглядах літературної творчості поетеси].

Лесько І. Леся Українка – аристократка духу [Текст] / Іван Лесько // Альманах УНС. – 1991. – С. 104-109.

Славутич Яр. Метафора у творчості Лесі Українки [Текст] // Альманах УНС. – 1996. – С. 160-169.

Сольчак А. Д. Леся Українка у дзеркалі філателії [Текст] : у 125-річчя народження поетеси / Андрій Даріян Сольчак // Альманах УНС. – 1996. – С. 152-159.

Матеріал підготувала, головний бібліограф загального читального залу Бадеха Л. П.