Вівторок, 20 серпня 2013, 00:18

Малий будиночок, увесь побудований із соли, розташувався біля підніжжя пагорба. У цьому будиночку жили чоловік із соли й жінка із цукру. Були дні, коли жили в злагоді, а були й такі, коли терпіти один одного не могли. Одного дня дуже посварилися.

Чоловік схопив товстого соляного кия й прогнав жінку.

Кричав, нетямлячись:

- Іди й збудуй собі дім із цегли!

Жінка, плачучи, відійшла, хоча плакала не надто сильно, бо ж цукрові щічки могли розплистись.

Побудувала собі цегляний будиночок недалеко від будинку із соли.

Була це приваблива споруда із заквітчаними балконами, кам'яним димоходом й комином, та жінка все ж сумувала. Удень і вночі думала про чоловіка із соли.

Якось наважилася й пішла до соляного будиночка. Постукавши в двері, попрохала у чоловіка дрібку соли.

Чоловік схопив свого соляного кия й прогнав жінку:

- Забирайся звідси негайно, бо буде тобі непереливки!

Жінка знову із плачем повернулась додому. Та і на цей раз плакала не надто сильно, щоб не пошкодити своїх щічок із цукру.

Велике й милостиве небо, спостерігаючи за їхніми чварами, зворушилось, і теж почало плакати. Почав іти дощ, та не дощ, а злива.

Малий соляний будиночок почав розчинятись. Чоловік швиденько побіг до будинку із цегли. Постукав у вікно: «Прошу тебе, дозволь увійти, щоб цей дощ усього мене не розчинив».

- Ха, ха! Закінчилось твоє свято! - тріюмфувала жінка. - Ти відмовив мені у дрібці соли, тепер викручуйся сам!

Та чоловікові все ж вдалося ніжними, теплими словами зворушити жінку, вона змилосердилася і відчинила двері.

Кинулись в обійми одне одному й поцілувались довгим, солодко-солоним цілунком.

Оскільки ж чоловік із соли дуже намочився, приклеївся до жінки із цукру. Треба було багато часу, щоб обсохнути й отримати свободу.

Відтоді чоловік із соли має уста із цукру, у жінки ж вони солоні.

І більше вони не сваряться.

Саме те, чим відрізняємось, створює пречудове багатство любови.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро