Опудало (25 липня)
Середа, 24 липня 2013, 20:07
Один маленький щиглик мав прострелене крило. Деякий час він перебивався тим, що порпався у землі і знаходив там їжу. Але скоро настала люта зима.
Одного морозного ранку, вишукуючи у землі щось їстівного, щиглик побачив на полі опудало. Це був доволі вишикуваний пан, який у цілій околиці славився своєю великою любов’ю до сорок, ворон та інших птахів.
Його солом’яне тіло було вбране в старий парадний костюм, великий оранжевий гарбуз правив за голову, кукурудзяні зерна – за зуби, ніс був морквяний, а очі – горіхові.
«Що з тобою, щиглику?» - як завжди, люб’язно запитало опудало.
«Нічого доброго, - зітхнув щиглик. – Я страшенно мерзну і не маю де сховатися, а про харч уже й не кажу. Весни, певно, мені не до чекати».
«Не журися. Заховайся під мій піджак. Там суха і тепла солома».
Так завдяки солом’яному серцю опудала щиглик знову мав дім. Залишилася проблема з кормом. Щигликові все важче було знаходити якесь насіння чи ягоди. Одного дня, коли все було покрите білим вельоном інею, а морозне повітря аж тремтіло, опудало обізвалося до щиглика ніжним голосом: «Щиглику, подзьобав би ти моїх зубів, - це пресмачні кукурудзяні зерна».
«Але ж тоді ти станеш щербатим».
«Пусте, принаймні всі будуть думати, що я дуже мудрий».
Так опудало залишилося без зубів. Але воно було дуже щасливе, що зберегло життя свого маленького приятеля.
Опудало усміхнулося йому своїми горіховими очима.
За кілька днів прийшла черга на морквяний ніс.
«З’їж його. Ти навіть не уявляєш, скільки у моркві вітамінів», - промовило до щиглика опудало.
А ще трохи згодом така ж доля спіткала і горіхові очі.
«Не переживай за мене, мій щиглику, твої розповіді замінять мені очі», - сказало воно.
Врешті-решт опудало віддало щигликові свою гарбузову голову.
Коли настала весна, з опудала вже нічого не залишалося, але був живий щиглик, і в ньому було достатньо сили, щоб злетіти в небесну блакить.
«Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте, це моє тіло»». Мт. 26,26
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро