П'ятниця, 05 липня 2013, 22:20

Одного разу вчитель спитав своїх учнів:

- Чому розгнівані люди кричать?

- Кричать, бо втрачають терпіння, - відповів один з учнів.

- Але чому кричать до тих, хто поруч? - знову спитав учитель.

- Кричать, бо хочуть, щоб їх почули, - пролунала відповідь.

Учитель спитав:

- Отже, неможливо спокійно розмовляти?

Було чимало інших відповідей, але жодна не задовольнила вчителя.

Тоді він сказав:

- Знаєте, чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться, їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоби здолати ту віддаль, треба кричати - тоді тебе почують. Що більше люди розгнівані, то голосніше змушені кричати, щоб почути одне одного. А що буває, коли двоє закохані? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Бо їхні серця дуже близько. Віддаль між ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже сильна, не потрібен навіть шепіт - достатньо лише погляду. Їхні серця дуже добре розуміють одне одного. Так буває, коли двоє людей закохані.

Наостанку вчитель додав: - Якщо сперечаєтесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися, не кажіть слів, які б іще більше їх віддалили. Віддаль може стати такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги.

Є надійний спосіб, за допомогою якого можна припинити сварку: сваріться, міцно обіймаючись!

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро