Середа, 26 червня 2013, 23:11

Того самого дня, кілька місяців після народження, малий кульгавий Леонардо (якого звали Лео) і Томазо опинилися у дитячому будинку. Працівниці ставились до них дуже добре, а діти з початкової школи, до якої ходили – не надто. Діти часто виявляли жорстокість у стосунку до несміливого Лео, але Томазо вмів заступитися, оскільки був хлопцем сильним і розумним. Він був найліпшим учнем у класі і найспритнішим хлопцем на подвір’ї. Томазо допомагав бідному Лео і завжди залишався поруч із ним. Заспокоював його, коли той боявся, чекав на нього, коли той гуляв, бавився з ним, старався, аби друг не переймався своїм каліцтвом, веселив його, розповідаючи різні потішні історії.

До дитячого будинку часто приходили різні подружні пари, знайомилися з дітьми, брали їх на прогулянку, думаючи про можливість усиновлення. Ніхто не цікавився калікою Лео, а Томазо завжди вигадував якусь причину, аби не йти на прогулянку разом з дітьми. Він двічі вчинив так із др. Туріні і його дружиною, Анною.

Одного разу у неділю др.. Туріні покликав Томазо і глянув йому просто у очі.

- Ти розумний хлопчик. Хочеш жити у нас? Поки що ти був би тільки під нашою опікою, але ми хотіли б прийняти тебе як сина. Що скажеш?

Томазо відібрало мову. Мати тата і маму, як усі…

- О, та-ак, - прошепотів він.

Та раптом радість зникла з його очей. Якщо він піде, то хто опікуватиметься малим кульгавим Лео?

- Я… дуже дякую, - сказав він, - але не можу піти до вас!

І втік, аби доктор не помітив його сліз.

Трохи згодом доктор разом із працівниками дитбудинку розшукав його. Томазо саме допомагав Лео взути спеціальне ортопедичне взуття. Доктор глянув на нього:

- То через нього ти не хотів стати нашим сином?

- Я… я – це все, що у нього є… - відповіла дитина.

Напевно існує хтось, для кого ти є «усім, що у нього є».

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро