За прикладом Марії (15 червня)
Субота, 15 червня 2013, 00:32
Однієї ночі мені приснився дивовижний сон. Я бачив довгу дорогу, що піднімалася догори, до неба, і губилася десь серед хмар.
Люди ішли по ній босоніж. Гвіздки впивалися в тіло — багато хто мав закривавлені стопи.
Проте ніхто не сходив зі шляху, всі бажали дійти до неба. Кожен крок завдавав страждань. Шлях був довгий і важкий.
Потім я побачив Ісуса, який ішов попереду. Він також був босий. Ісус ступав легко, але рішуче. І жодного разу не зранив собі ніг. Ісус ішов і йшов. Та ось Він досягнув неба. Сівши на великому золотому троні, Ісус пильно дивився униз, споглядаючи тих, що намагалися піднятися вгору. Поглядом і рухами Він підбадьорював їх. Одразу за Ним ішла Марія, Його Мати.
Марія крокувала швидше за Ісуса. Знаєте чому? Бо ішла по слідах, які зоставив Ісус. Вона хутко піднялася до Сина, який посадовив її праворуч себе, у зручне м'яке крісло.
Деякі скаржилися на рани, часто зупинялися, а інколи й зовсім відмовлялися йти і падали обабіч дороги, піддавшись смуткові.
Марія утішала тих, що піднімались угору, і радила їм ступати по слідах Ісуса — так, як це робила вона.
Мудрі люди так і чинили, тому швидко наближались до неба.
Зранку професор кардіології завів своїх студентів до прозектури. Там вони розглядали різні людські органи.
Ось вони зупинилися перед надзвичайно великим серцем. Професор поставив студентам питання, чи знають вони, чиє це серце і від якої хвороби померла та людина.
«Я знаю, — не вагаючись відповів один хлопець. — Це серце матері».
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро