Головна

Звідки походить верховенство Папи?

Перше, про що хотілося б сказати, коротко розмірковуючи на цю багатогранну тему: безсумнівно, святий апостол Петро відігравав верховну роль серед апостолів у стародавній Церкві. При перераховуванні апостолів він часто називається першим і завжди бере ініціативу, як, наприклад, проповідуючи в день П'ятидесятниці або під час риболовлі після Воскресіння нашого Господа.

Навернений Павло спочатку йде до Петра: «Потім, через три роки, ходив я в Єрусалим побачитися з Петром і пробув у нього днів п'ятнадцять», – оповідає апостол Павло (Гал. 1, 18).

У Євангеліях неодноразово наголошується на особливій ролі апостола Петра. Євангеліє від Луки наводить такі слова Ісуса: «Симоне, Симоне, ось сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю, але я молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх» (Лк. 22, 31-32). Тут Господь нагадує, що наша віра правильна, якщо вона узгоджується з вірою Петра. Таким чином, його віра, виражена в його учительстві, – це правило для нашої віри. У цьому євангельському тексті побічно згадується про безпомилковість Папи у визначенні віри і моралі.

Святий Іван також посилається на першість святого Петра: «Як же обідали, каже Ісус Симонові Петрові: “Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене більше, ніж вони?”. Петро каже Йому: “Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси ягнята Мої”. І говорить йому Він удруге: “Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?”. Петро каже Йому: “Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси вівці Мої”.

Каже йому втретє: “Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?”. Засмутився Петро, що втретє запитав його: “Чи любиш мене?” і сказав Йому: “Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси вівці Мої”» (Ів. 21, 15-17).

Крім Євангелій, про першість Петра свідчить також Передання першої християнської громади – невід'ємна частина єдиної скарбниці Божественного одкровення, що містить не тільки Святе Письмо, а й Передання: Передання – запорука вірного розуміння Письма, ланцюг, що з'єднує нашу віру з вірою апостольською. Саме Передання гарантує спадкоємність віри апостолів, які своїми вухами чули вчення Ісуса.

Передання свідчить про те, що в 90-ті роки першого століття, в той час, як в Ефесі ще жив святий Іван, в Коринті розпалюються заворушення серед віруючих. Замість того, щоб звернутися до апостола Івана, який перебував в Ефесі, на іншому узбережжі Егейського моря християни Коринту йдуть безпосередньо до третього наступника Петра – тобто Папи Климента, – який втручається, відповідно до свого авторитету.

Потрібно зауважити, що святий Петро до того, як прибув до Риму, перебував в Антіохії. Однак єпископ, що зійшов на престол Антіохії після від'їзду Петра, не прийняв повноважень Петра. Він був одним з багатьох єпископів. Своє верховне служіння апостол Петро продовжив у Римі. Коли він помер у цьому місті, його наступника визнали володарем Ключів Царства Небесного.

Наведемо тут міркування на цю тему кардинала Джузеппе Сірі з трактату «Церква»: «Безсумнівно, що з усіх апостолів Петра набагато пережив Іван. Таким чином, він, безумовно, є свідком спадкоємності. У своєму Євангелії він наводить текст підтвердження першості Петра (Ів. 21, 15), а також пророцтво про мучеництво Петра (Ів. 21, 18). Він повинен був знати про виконання цього пророцтва і не міг не цікавитися питанням про наступність.

Для нас вкрай цікаво довідатися, що думав про це він, старовинний і близький друг Христа. Ми зустрічаємо його в християнській громаді Ефеса, яку можна досліджувати в особі її видатних представників першого і другого століть. Перший – Полікарп, сучасник, учень і наступник Івана з «Ефеської школи». Від нього ми довідуємося, що в епоху першої пасхальної контроверсії (суперечки про дату святкування Великодня), незважаючи на дуже похилий вік, він з труднощами вирушив з Азії до Риму, щоби випросити в єпископа Риму, як предстоятеля свого і всіх залучених єпископів, більшої свободи. Цей візит, пов'язаний з особистим авторитетом і визнанням (Римського єпископа), справді вражає. Іриней буде говорити про це ще сорок років по тому в листі до Папи Віктора».

Іриней також стане авторитетним свідком першості Римського єпископа. Будучи єпископом Ліона, сам він походив з Азії і був учнем Полікарпа. Іриней був добре обізнаний про думки апостола Івана і про практику, яка встановилася на Заході та Сході. У трактаті «Проти єресей», посилаючись на справжню апостольську традицію, він вказує на критерій у безперервній низці єпископів – наступників апостолів. Іриней стверджує, що цю наступність можна довести за списками єпископів різних Церков. Але він обмежується лише одним списком – Римської Церкви. Адже Іриней знає, що достатньо тільки цієї єпархії, щоб довести і гарантувати істину Католицької Церкви.

Аргументуючи свої міркування, Іриней пише, що Церква Риму – «найбільша і найдавніша», і «з цією Церквою, через її переважаючу важливість, узгоджується всяка церква, тобто всюди віруючі, оскільки в ній апостольське передання завжди зберігалося віруючими всюди» (3, 3, 2).

Першість Риму наголошує особливо смиренний вчинок Полікарпа: він виходить за межі будь-якої теорії, засвідчуючи про його ставлення до Римського єпископа. Разом з Іринеєм він висловлює думку Іванової школи, тобто апостольського середовища: там чудово знали і вірно вчили про те, кому було залишено першість серед єпископів.

Усі свідчення древньохристиянської літератури вказують на найтісніші зв'язки між різними Церквами. Тому жодне питання вселенського, фундаментального характеру не було інтересом тільки якоїсь однієї сторони, отримуючи від іншої байдужість і ворожість.

Кард Сірі пише: «Цілком виправдана цікавість спонукає вивчити думку найбільш древньої національної християнської громади – Антіохійської. Це була громада святого апостола Петра і центр сяйва всієї апостольської діяльності. Тут у нас є приклад єпископа Ігнатія, майже сучасника Христа, товариша і наступника Петра. У той час, як його везли під арештом до Риму, він пише, серед інших, зворушливий лист до Церкви Вічного міста, щоби відмовити впливових християн цієї Церкви від ідеї звільнити його, позбавляючи від такого бажаного мучеництва. Порівняння елементів форми (звернення, похвали, апострофи) між цими листами та іншими, адресованими Церквам Азії, має велике значення. Щодо останніх Ігнатій відчуває почуття братерства, а щодо цієї Церкви (Римської) поводиться як той, що почитає монарха. Ось, наприклад, напис з послання до магнесійців: «Ігнатій, або Теофор – Церкви Магнесії на Меандрі, благословенної благодаттю Бога-Отця у Христі Ісусі, Спасителі нашому, в якому вітаю Церкву оцю, бажаючи в Бозі-Отці й у Христі Ісусі великої кількості спасінь». А ось звернення в листі до Римлян: «Ігнатій Богоносець – Церкві, помилуваній величчю Всевишнього Отця і єдиного Сина Його Ісуса Христа, возлюбленій і просвіченій з волі Того, Якому вгодне все, що вчинилося по любові Ісуса Христа, Бога нашого, – Церкві, головуючій у столиці області римській, богодостойній, достославній, достоблаженній, достохвальній, достовожделенній, чистій і такій, що першенствує в любові, Христоіменній, Отцеіменній, яку і вітаю в ім'я Ісуса Христа Сина Отця; до тих, які за тілом і духом з'єднані між собою у всякій заповіді Його, нероздільно отримали повноту Божої благодаті, чистим від усякого чужого кольору, бажає надмірно радіти в Ісусі Христі, Богові нашім».

Немає сумнівів: для цієї людини Римська Церква перевершує всі інші Церкви. Причина переваги – не в тому, що це столиця римлян (яких він навіть не називає) і не якісь особливі заслуги римлян (про які навіть не згадує), але у величі Бога, яка в ній відбивається, в Божественному імені, яким вона наділена. Це дар, особливе обдарування, прерогатива, і старий єпископ, муж апостольський, знає, що він походить від Бога. Отже, що ж це за перевага, що спонукає його висловлюватися настільки пишномовно, якщо для цього немає вагомих підстав? Ось вони: Римська Церква головує, першенствує в любові».

Вираз «першість у любові», можливо, недостатньо відображає зміст, укладений в ці слова Ігнатієм. Згідно зі святим Ігнатієм, Римська Церква є ??????????? ??? ??????. Слово ????? – перекладне як «любов» – в інших місцях своїх послань Ігнатій вживає в значенні громади, церковної єдності.

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/