Самотність – самота
Понеділок, 20 травня 2013, 22:35
Вона прийшла і обійняла мене за плече. Сиділа мовчки і, здавалось, навіть не дихала або ж дихала моїм диханням, так що cпершу зовсім не помічала її. Вона чекала, щоби вкотре бути потрібною. Вміла чекати. Тихо, самотньо, довго. Найчастіше вона з`являлася пізньою вечоровою порою, разом зі мною коротала безсонну ніч. Не говорила нічого, слухала. Переживала мою тривогу, неспокій, сум`яття, розчарування. Виявляла потроху мій біль. О так, тоді він краявся надвоє. Він вже не був таким нестерпним і пекучим. Не дошкуляв, не тупцював на місці. Відлягав помалу.
Яка вона велична! Люблю я самоту й ненавиджу водночас. Вона ж бо виявляє мої слабкості, мою крихкість. А люблю тому, що вона полонить мене, захоплює, милує. Я насичуюся її красою, слухаю її музику, промовисту мовчанку.
Чи це єдиний час – пізній вечір і нічна пора, коли можу бути на одинці з Тобою, Боже? Коли лише Ти і я? Ми нічого не говоритимемо, але скажемо все один одному. Ти ж бо добре знаєш, що не вмію ані добре, ані гарно говорити. не вмію й уважно слухати, але я не про це. Просто хочу побути з Тобою, поруч, близько, щоб насититися Твоїм поглядом. Навіть тоді, коли заплющу очі, знаю, Ти дивитимешся на мене без докору, глибоким, м`яким і ніжним поглядом. Ти без слів промовлятимеш до серця. Ти сповниш мене, наповниш усім, чим прагнеш, аби я могла жити, дихати Твоїм диханням, Обдаруєш, щоб могти бути даром, Твоїм даром. І вже не важливо, це зовсім немає значення як довго це триватиме скільки часу ми будемо удвох, разом. Будеш Ти – це єдине має значення. Ти і тільки Ти будеш присутній і Присутністю, люблений і Любов`ю, часом і Вічністю.
І знову, знову та
самотність, самота,
незрима сліпота,
дошкульна німота
і повна пустота.
Я вичерпна знову…
Мій Боже!
Прошу знову
сповни мене любов`ю
такої, щоби знову
хотіла зачерпнути
й назавжди в ній
лиш бути
з Тобою,
собою,
такою ж,
як і Ти
самою.
Автор бажає залишатися невідомим.