Неділя, 05 травня 2013, 22:04

Він — високий, плечистий, сильний. Голос у нього гучний, поводиться впевнено. Вона — жінка ніжна, тендітна. Побралися.

Він постачав їй усе, вона дбала про дім, виховувала дітей. Діти виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди.

Але діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка перестала усміхатися, почала худнути, зблідла… Вона не могла їсти, не могла ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні. її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби.

Останній спеціаліст відвів чоловіка убік й обережно сказав:

— Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити.

Чоловік не сказав ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:

— Ти не помреш!

— Чому? — тихо спитала вона.

— Тому що я потребую тебе! — відповів чоловік.

— А чому ти не сказав мені цього раніше? — запитала жінка, і її очі заблистіли.

Від тієї хвилі хвора почала видужувати. Вона нову стала жвавою і веселою. А лікарі і далі визначають її хворобу і питають, які ліки принесли таке швидке зцілення.

Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз.

Не думай: “Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це”. Чи тобі би надокучило чути такі слова: “Я тебе люблю”?

Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: “Ти мені потрібний! Люблю тебе!”

Любов — це життя. Є земля живих і земля мертвих. їх відрізняє любов.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро