Середа, 24 квітня 2013, 19:56

«Людська історія розпочалася зі створенням чоловіка та жінки на Божі образ і подобу, а завершиться остаточним Христовим судом», – сказав Святіший Отець на початку катехизи, пропонуючи цього разу замислитися над словами молитви Вірую, що Ісус «знову прийде в славі, щоб судити живих і мертвих».

За словами Папи, віра в другий Христовий прихід іноді не є дуже ясною та переконливою в серці християн, однак, Ісус під час земного життя часто говорив про дійсність цього приходу.

«Сьогодні, – додав Святіший Отець, – я хотів би призадуматися над трьома євангельськими текстами, які допомагають нам увійти у це таїнство, а це: про десять дів, про таланти та про останній суд».

У Вознесінні Божий Син підніс до Небесного Отця нашу людську природу, і хоче всіх нас притягнути до Себе. Час, в якому живемо, є тим проміжним періодом між першим і другим Христовими приходами, і саме в цей контекст вписується притча про десять дів, які чекали приходу нареченого, і коли той несподівано прибув, мудрі мали олію в свічниках, а інші залишилися з погашеними світлами. І поки вони шукали за олією, двері замкнулися і вони залишилися поза світлицею. «Наречений, – пояснив Папа, – це Господь, а час очікування його приходу – це час, який Він дарує нам усім, час, сповнений милосердям та терпеливістю, перед Його остаточним приходом, час чуйності, час, коли ми повинні підтримувати вогонь в лампадах віри, надії і любові, мати серце відкрите для добра, краси та істини, час, щоб жити по-Божому, тому що не знаємо ні дня, ні години, коли повернеться Христос. Від нас вимагається бути готовими до зустрічі, до прекрасної зустрічі, до зустрічі з Ісусом», – наголосив Святіший Отець, зазначаючи, що це означає вміти побачити знаки Його присутності, молитвою та Святими Тайнами підтримувати живою свою віру, бути чуйними, щоб не проспати, не забути Бога, бо «життя приспаних християн є життям сумним, нещасливим життям. Християнин повинен бути щасливим, переживаючи Ісусову радість. Не поринайте у сон!», – закликав Папа.

Притча про таланти є нагодою замислитися над тим, як використовуємо Божі дари. Під час відсутності пана, двоє слуг орудували отриманими талантами і їх помножили, а третій волів його закопати та віддати недоторканим. Коли господар повернувся, то тих перших похвалив, а третього засудив. «Християнин, який закривається у собі самому, який ховає все те, що Господь йому дав, не є християнином», – наголосив Папа, зазначаючи, що це говорить нам, що час очікування на Христове повернення – це час дії: «Живемо в часі дії, в часі, коли слід принести плоди з Божих дарів, не для себе, але для Нього, для Церкви, для ближніх, це час, коли слід дбати про зростання добра світу. І особливо сьогодні, в час цієї кризи, важливо не закриватися в собі самих, закопуючи свої таланти».

У цьому контексті, відзначивши, що на площі присутня численна молодь, Святіший Отець звернувся із таким закликом: «Вас, що стоїте на початку життєвого шляху, запитую: Чи ви замислювалися над тим, які таланти дав вам Бог? Чи думали ви про те, як використати їх на служіння іншим? Не закопуйте таланти! Робіть ставки на високі ідеали, ті ідеали, які розширюють серце... Життя нам дане не для того, щоб ми його заздрісно оберігали для себе самих, але для того, щоб його дарувати. (...) Не бійтеся мріяти про великі речі!».

Третя притча розповідає про другий Господній прихід та остаточний суд, коли Він відокремлює овець від козлів, тож по-правиці поставлені ті, які діяли згідно з Божою волею, допомагаючи ближнім, а по-лівиці – ті, хто не допомагали. «Це вказує нам на те, – зауважив Папа Франциск, – що Бог судитиме нас на основі любові, відповідно до того, як ми Його любили в наших ближніх, особливо найслабших та потребуючих. Очевидно, – додав він, – ми повинні завжди добре пам’ятати, що ми виправдані, спасенні благодаттю, актом безкорисливої любові Бога, що нас завжди випереджує; самі ми нічого не можемо. Віра, передовсім, є даром, який ми отримали, але щоб принести плоди, Божа благодать завжди вимагає нашої відкритості на Нього, нашої вільної та конкретної відповіді».

А на завершення Святіший Отець закликав вірних ніколи не боятися остаточного суду, а щоб він, радше, був спонукою краще жити в теперішності. «Бог з милосердям і терпеливістю дарує нам цей час, щоб ми щодня вчилися розпізнавати Його в бідних і найменших, щоб ми старалися про добро та були чуйними в молитві й любові», – сказав він.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va/news/

Промова Папи Франциска на загальній аудієнції середи 24.04.2013 (повний текст)

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У Символі віри ми сповідуємо Господа Ісуса Христа, Котрий «знову прийде зі славою судити живих і мертвих». Історія людства починається зі створення чоловіка і жінки на образ і подобу Божу і завершується Страшним судом, який буде вершити Суддя Христос. Про ці дві крайні точки історії часто забувають, і особливо віра в повернення Христа і в Страшний суд часом не настільки чітка і міцна в серцях християн. У Своєму публічному житті Ісус часто зупинявся на реальності Свого останнього пришестя. Сьогодні мені б хотілося роздумати над трьома євангельськими текстами, які допомагають увійти в цю таємницю: це текст про десять дів, про таланти і про Страшний суд. Всі три ці тексти є частиною розповіді Ісуса про кінець часів, в Євангелії від св. Матея.

Насамперед згадаємо про те, що з Вознесінням Син Божий приніс Отцю нашу людяність, прийняту Ним, щоб залучити всіх до Себе, закликати весь світ прямувати в розкриті обійми Отця, щоб наприкінці історії все творіння було передано Отцеві. Однак, між першим і останнім пришестям Христа є “час очікування”, який, власне, і є часом, в якому ми живемо. У цей контекст “часу очікування” вписується притча про десять дів (пор. Мт. 25,1-13). Мова йде про десять дівчат, які очікують прибуття Нареченого, але Він затримується, і вони засинають. При раптовій звістці, що Наречений йде, всі готуються прийняти Його, але, в той час як у п’яти з них, мудрих, є олива, щоб підтримати вогонь у своїх світильниках, решта дів, нерозумних, залишаються з погаслими світильниками, тому що оливи у них немає; і поки вони її шукають, приходить Наречений, і нерозумні діви залишаються за закритими дверима, що ведуть до весільного покою. Вони наполегливо стукають, але вже надто пізно. Господь відповідає: Я вас не знаю. Наречений – це Господь, і час очікування Його пришестя – це віра, яку Він нам дарує, всім нам, милостиво і терпляче, до Свого останнього пришестя; цей час неспання; час, впродовж якого ми повинні тримати запаленими світильники віри, надії і любові , тримати серце відкритим до добра, до краси і до істини; час, який слід жити по-Божому, бо не знаємо ні дня, ні години повернення Христа. Від нас вимагається бути готовими до зустрічі – готовими до особливої, прекрасної зустрічі з Ісусом – що означає вміти бачити знаки Його присутності, підтримувати живою нашу віру за допомогою молитви, Таїнств, бути бадьорими, щоб не заснути, щоб не забути про Бога. Життя християн, що заснули, сумне, у ньому немає щастя. Християнин повинен бути щасливим, він повинен бути радістю Ісуса! Не спімо!

Друга притча, про таланти, змушує задуматися про дари, отримані від Бога і про Його повернення, коли Він запитає у нас, як ми їх використали (пор. Мт. 25,14-30). Нам добре знайома ця притча: їдучи, господар вручає кожному слузі по кілька талантів, щоб вони знайшли їм хороше застосування під час Його відсутності. Першому він вручив п’ять, другому – два, а третьому – один. Під час Його відсутності перші два слуги множать свої таланти – так називалися стародавні монети – в той час як третій віддав перевагу закопати свій талант і повернути його недоторканим господареві. Повернувшись, господар судить те, що вони зробили: хвалить перших двох, а третього виганяє в темряву кромішню, тому що той зі страху приховав талант, замкнувшись у собі. Християнин, що замикається в собі, що приховує все, що дав йому Господь … Це не християнин! Він не вдячний Господу за все, що Він йому подарував! Це говорить нам про те, що очікування повернення Господа є часом дії – ми живемо в час дії – часом, коли потрібно змусити дари Бога приносити плоди, не для нас самих, але для Нього, для Церкви, для інших; часом, коли потрібно давати добру все більше зростати у світі. І особливо, в цей час кризи, сьогодні, важливо не замикатися в собі, зариваючи свої таланти, свої духовні, інтелектуальні, матеріальні багатства, все те, що дав нам Господь, але розкритися, бути солідарними, бути уважними до інших. Я бачив, що на площі багато молоді: це так? Вас багато? Де ви? У вас, що знаходитеся на початку життєвого шляху, я питаю: чи замислювалися ви про ті таланти, які дав вам Бог? Чи замислювалися ви про те, як використовувати їх на благо інших? Не закопуйте свої таланти! Вкладайте їх у досягнення великих ідеалів, – тих ідеалів, що роблять серце щедрим, тих ідеалів служіння, що роблять плідними ваші таланти. Життя дано нам не для того, щоб ми ревно зберігали його для себе, але для того, щоб ми його дарували. Дорогі юнаки та дівчата, будьте великодушними! Не бійтеся мріяти про велике!

Нарешті, кілька слів про уривок про Страшний суд, в якому описується друге пришестя Господа, коли Він буде судити всіх людей, живих і мертвих (пор. Мт. 25,31-46). Євангелист використовував тут образ пастуха, що відокремлює овець від козлів. По праву сторону поставить тих, хто жив по Божій волі, допомагаючи голодному, спраглому, подорожуючому, нагому, хворому, ув’язненому, – я сказав «подорожуючому», маючи на увазі безліч іноземців, які є тут, в римській єпархії: що ми робимо для них?, – а по ліву сторону поставить тих, хто не допомагав ближньому. Це говорить нам про те, що Бог буде судити нас по нашій любові, по тому, як ми любили Його в наших братах, особливо в найбільш слабких і нужденних. Звичайно, ми завжди повинні пам’ятати про те, що ми виправдані, спасенні благодаттю, безкорисливою ??любов’ю Бога, Який завжди нас випереджає у Своїй милості; ми самі не можемо нічого. Віра – це насамперед дар, який ми отримали. Але для того, щоб цей дар приносив плоди, Божа благодать завжди вимагає нашої відкритості до Нього, нашої добровільної та конкретної відповіді. Христос прийшов принести нам спасаючу милість Бога. Від нас вимагається довіритися Йому, відповідати дару Його любові добрим життям, що складається з вчинків, рухомих вірою і любов’ю.

Дорогі брати і сестри, нехай Страшний суд ніколи нас не лякає; замість цього нехай він стане для нас спонукою якнайкраще жити сьогоденням. Бог пропонує нам милостиво і терпляче цей час, з тим, щоб ми вчилися щодня пізнавати Його в бідних і малих, щоб ми робили добро і були бадьорими в молитві і в любові. І нехай Господь, наприкінці нашого життя та історії, пізнає в нас добрих і вірних слуг. Дякую.