Головна

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Благовіщення, Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике двонадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Православні святкують Благовіщення 7 квітня, католики – 25 березня.

Походження свята

В основі свята – повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з 82-річним Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою” (Луки, І, 28); "І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця." Марія ж сказала: "Як же станеться це, коли мужа не знаю?...". Відповів архангел: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! (...) Бо для Бога нема неможливої жадної речі!" І сказала Марія: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Луки, І, 31-38).

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, – четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.

По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. Про його давнину свідчать у своїх повчаннях на це свято Отці Церкви III-IV століть: Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоанн Золотоустий, Ієронім, Августин та інші, які називали його древнім і звичним християнським святом. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення.

Крайні терміни, з якими може збігатись Благовіщення, — четвер третього тижня Великого Посту і середа Світлої Седмиці. Церковне святкування Благовіщення не скасовується, якщо навіть свято припадає на Пасху (таке поєднання великих свят називається «Кіріопасхою»), і тоді з великодніми співами поєднуються співи Благовіщення. Якщо Благовіщення припадає на піст, то піст заради нього послаблюється, тому ще 6 Вселенський собор постановив здійснювати в день Благовіщення Літургію Іоанна Золотоустого, а не Літургію Ранішосвячених Дарів. Благовіщення має один день передсвята і один день післясвята.

Назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» встановилась в середні віки як на Сході, так і на Заході; значно пізніше Католицька Церква після 2-го Ватиканського собору (1962-65) повернула йому більш ранню назву – «Благовіщення Господнє» (російські католики, з огляду на незвичність подібного найменування для російської традиції, називають свято просто «Благовіщенням»).

Благовіщення

7 квітня вшановується свято Благовіщення Пресвятої Володарки нашої Богородиці й Пріснодіви Марії. В основі цього свята лежить євангельське свідчення про те, як Архангел Гавриїл приніс Діві Марії благу вість (добру, радісну звістку), що вона в недалекому майбутньому народить Сина Божого — Ісуса Христа.

Благовіщення вважається одним із двунадесятих свят, але не оргіястичного, а, навпаки, суворого, аскетичного характеру. В це свято не можна працювати. В народі із цього приводу кажуть, що «в цей день навіть птах не в'є свого гнізда». «Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись робила кубло в день Благовіщення». «Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо від благовісного теляти добра не ждати». «Благовісне яйце під квочку не кладуть».

Бог благословляє в цей день рослини, й усе починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...

Хто знайде в цей день ряст, то повинен його зірвати, кинути під ноги й промовляти: «Топчу, топчу ряст, дай Боже, діждати і на той рік топтати!» Звідси й вислови: «Топтати ряст» — значить жити, «не топтати» — значить померти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», — кажуть про кволого, хворого чоловіка, що має скоро померти.

Те ж саме кажуть і про сон-траву. «Дай, Боже, діждати, сон-траву топтати!»

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона вийде заміж. «Первоцвіт — вісник дівочого весілля».

На Поділлі вважають, що пролісок — символ надії, Щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, повинен покласти за пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!» потрібно вийняти із пазухи й покласти під іконами на щастя.

На Харківщині вважали, що хто хоче бути красивим, повинен на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти пролісок і вмитися.

У цей день дівчата виводили після обіду біля церкви перший весняний хоровід — «кривий танець».

Благовісник

Благовісником в народі називають архангела Гавриїла в честь якого 8 квітня вшановується свято Собор архангела Гавриїла. Народ вірив, що архангел Гавриїл — володар блискавки. «Ілля — володар грому, а Гаврило — блискавки. Обох святкуємо, бо грім і блискавка страшні для нас хліборобів». Святкували Благовісника — «щоб Гаврило хати не спалив», — кажуть у селі Кожухів на Поділлі.

За давнім повір'ям у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому «після Благовісника кожен день можна сподіватися грому».

На весні, коли вперше загримить грім, діти підпирали плота — «щоб спина не боліла».

Господарі в день Благовісника носили в церкву хлібні зерна для посвячення на сівбу. Прийшовши додому, вони змішували зерна із насінням.

Від Благовісника починають сіяти ранні ярові зернові — овес, ячмінь та пшеницю.

О. Воропай висловлює припущення, що з приходом християнства архангел Гавриїл замінив язичницького Ярила, забави на честь якого, відбуваються на початку весни, перед першими яровими посівами — саме тоді, коли святкується Благовісник1.

Збереглася стародавня легенда, ймовірно, київського походження. В цій легенді говориться, що Великий Грім прокидається весною від довгого сну, сідає верхи на чорні хмари, як на коня і, їдучи над землею, б'є її золотою різкою-блискавицею.

Ярило ходить пішки в білій киреї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій — сніп жита, пшениці та всякої пашниці.

Ранньої весни прихід Ярила відзначався хороводами та піснями, а на початку літа, під час заговин у Петрівку, відбувається похорон Ярила — весела забава молодиць, куди дівчат і хлопців не допускають.

Отже, Ярило або Яр-хміль (так він іноді називається в легендах) — це чоловічий образ весни, ніби пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотності весною, бо ж у такий веселий час все повинно бути в парі.

Перша борозна й початок сівби.

Польові роботи починаються весняною оранкою й сівбою. Від успіху цих робіт залежить добробут селянина та його родини протягом усього господарського року.

Залишки стародавніх звичаїв накликання успіху при оранці та сівбі простежуються під час різдвяно-новорічних свят, зокрема, в день Маланки серед щедрівників із «козою» є й орач, який носить із собою чепіги від плуга. На Новий рік «посівальники» обсипають ікони зерном, примовляючи: «щоб уродило краще, ніж торік»...

Як правило, початок оранки й сівби проходив урочисто. Збираючись їхати в поле, селяни одягали чисті сорочки, в яких вони причащалися в церкві під час останнього говіння. Робилося це для того, «щоб не було бур'яну на ниві». Перед сівбою, як і перед оранкою відбувалася сімейна молитва. Після цього, взявши із собою хрестопреклонний хліб, зерно, в якому є частина посвяченого в церкві й виїжджали в поле. Під час руху в поле співали жартівливих пісень на зразок:

В понеділок поїхали,

А в вівторок приїхали;

Вранці в середу орали,

В четвер плуга поламали,

В п'ятницю волів погубили,

А в суботу волів знайшли

І додому пішли.

Тут прийшов піп,

Щоб до церкви йти...1

Відбувалася молитва і в полі перед початком сівби чи оранки. Після закінчення роботи причастившись хрестопреклонним хлібом,попередньо змочивши його у воді, їхали додому з піснями та із почуттям глибокої пошани до своєї нелегкої праці2.

Засівали першу ниву, як правило, натще, «щоб хліб родив» і з молитвою — «щоб чиста нива була».

Під час сівби не можна лаятися, бо за народним повір'ям, «коли сівач лихословить, то за ним слідом чорт ходить і будяки сіє».

http://www.sviato.in.ua/


Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Коротка історія

Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.

На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.

Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.

Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима...".

Про ікону

Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї новини» для людства, як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.

Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.

Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.

В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з тобою.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: Радуйся, Невісто неневісная

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 11-18

Браття, Той, хто освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому Він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім'я Твоє братам Моїм, хвалитиму Тебе серед громади. І знову: Буду надіятись на Нього. Та: Ось Я і діти, що їх Бог дав мені. А що діти були учасниками тіла й крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Бо не від ангелів прийняв Він на Себе, а від потомства Авраама. Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу Тому, отже, що Він страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу.

Євангеліє від Луки 1, 24-38

В ті дні зачала Єлисавета, жена Захарієва, і таїлась п'ять місяців, кажучи, що так мені сотворив Господь у дні, в які зглянувся відняти з мене неславу перед людьми. А в місяць шостий посланий був ангел Гавриїл від Бога в місто Галилейське, якому ім'я Назарет, до діви, обрученої мужеві, якому ім'я Йосиф, з дому Давидового; і ім'я діві Марія. І ввійшовши до неї, ангел сказав: Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між женами. Вона ж, увидівши, стривожилась словом його і думала, що то буде за привітання оце. І сказав їй ангел: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать в Бога. І ось зачнеш в утробі, і породиш сина, і наречеш ім'я Йому Ісус. Він буде великий і Син Вишнього наречеться; і дасть Йому Господь престіл Давида, Отця його; і воцариться в домі Якова вовіки, і царству Його не буде кінця. Сказала ж Марія до ангела: Як це буде, коли я мужа не знаю? І відповівши, ангел сказав їй: Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе; тим-то і рождаєме святе наречеться Син Божий. І ось Єлисавета, родичка твоя, і та зачала сина в старості своїй, і цей місяць є шостий їй, називаній неплідною. Бо не знеможе в Бога всяке слово. Сказала Марія: Ось раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму. І відійшов від неї ангел.

Проповідь

Св. євангелист Лука оповідає нам, що коли надійшов час від Бога назначений, коли настав кінець літа, коли народ жидівський серед своїх нещасть стратив свою силу, а другий народ, римський, взяв його під своє володіння та назначив йому зверхників, коли вже сповнилося пророцтво патріарха Якова, що доти будуть панувати над жидівським народом, доки не прийде Богом обіцяний Месія. Тоді Господь Бог зіслав архангела Гавриїла до маленького містечка Назарету, де жила Марія, донька Йоакима і Анни, побожних старців з роду Давида, заручена чи радше віддана під опіку Йосифа, старця, що також походив з роду Давида.

Рідко, дуже рідко траплялося таке, щоб Господь Бог у післанництві до людей уживав свого ангела – важна то мусіла бути річ. І прийшов світлий ангел до кімнати Марії, де застав її при молитві. «Радуйся, благодатна, - промовив ангел, - тішся і радуйся, бо ти повна ласки, Господь з Тобою, благословенна Ти між жінками. Ти найщасливіша від усіх жінок світу, бо Тебе Бог поблагословив». Такими словами вітав її ангел Божий. Коли ж Пречиста Діва Марія з переляку не знала навіть як відповісти на це привітання, каже до Неї ангел: «Не бійся, Ти знайшла ласку у Бога, ото зачнеш і народиш сина, і даш Йому ім'я /cyc».

В тих кількох словах — яка то велика і незглибима тайна! Бо хто є той Ісус, котрого народження з Пречистої Діви Марії пророкує архангел Гавриїл? Той Ісус - то Син Божий, то Сам Бог, якого славу оспівували і оспівують безчисленні ангельські хори; Бог, котрий ні початку ні кінця не має, бо є вічний; Бог, престолом якого є небо, а земля - підніжжя; Бог, що Його цілий світ не може обняти; Бог незрозумілий має зійти і вселитись в лоно Дівиці і народитись як чоловік.

Жидівські царі Давид і Соломон майже усе своє життя віддали будові Єрусалимського храму. Довгі роки збирав Давид дорогоцінне кедрове дерево, довгі роки зносили жидівські князі і вельможі золото, срібло, дорогоцінне каміння для прикра­шення дому Божого. Які сили вклали жиди на будову храму можна зрозуміти з того, що при будові тої святині працювало 150 тис. робітників під наглядом 3300 наглядачів. Вся сума призначена на будову храму досягла 900 мільйонів дукатів. Вся підлога була викладена грубою золотою бляхою, всякі заві­си, цвяхи - все це було зі щирого золота. Було там 10 тис. ліхтарів, 80 тис. чаш, 20 тис. кадильниць, 1 тис. убрань для архисвящеників, - усе те мало достойно прикрасити дім Божий.

Але який то красний та багатий мусів би бути той храм, в котрім замешкав Сам Господь Бог? Звичайно ж набагато краси­віший від Єрусалимського храму! Яка то непорочна, свята, без­грішна мусіла бути та Дівиця з Назарету, Дівиця Марія, коли в її лоні поселився Господь Бог, та замешкав там тілом і душею, бо в храмі Єрусалимськім, такім багатім, такім гарнім, - замешкав тільки так, як на кожнім місці. Для будови Єру­салимської святині Господь дав план Давидові, але храм, в котрім мав замешкати плоттю, збудував Він Собі Сам у безконечній Своїй Премудрості і силі...

Той храм нерукотворний прикрасив Господь найбільшими Своїми прикрасами, на які світ ніколи здобутись не зможе. Храм той, Пречисту Діву Марію, прибрав Всевишній у всякі багатства природні і надприродні, в такі багатства, що всі багатства святині Соломона були нужденним куском вугілля в порівнянні до дорогоцінного діаманту, котрий у світлі сонця сяє, немов би горить вогнем. Ти, Пречиста Діво Маріє, мала всякі чесноти і, то в такій кількості, в такім множестві, що не тільки вони вистарчили Тобі на таке достоїнство, якого доступила Ти, ставши Матір'ю Божою, але й лишилось Тобі ще стільки, що нам, усім людям, можеш подати в невичерпній своїй доброті...

Сама Премудрість Божа вибудувала і прикрасила собі храм. Все, що тільки світ почитає, все, що тільки світ називає гарним, великим і пожаданим, все те мала Пречиста Діва Марія. Краса її тілесна була понад усяку красу світу, так що один з пись­менників, що жив за часів Пречистої Діви Марії, каже, що Пречиста Діва Марія була така гарна з лиця та цілого тіла, що коли кого мав би обрати собі Господь за Свою тілесну Матір, то вже через красу, Пречиста Діва Марія мусіла нею бути! її мудрість перевищила всяку мудрість всього світу, бо вона знайшла ключ правдивої мудрості, а початком мудрості - страх Божий!

З великою мудрістю єднала Пречиста Діва Марія також велику побожність,  бо як читаємо в Святому Письмі, архангел Гавриїл застав її за гарячою молитвою. Незважаючи на всі її чесноти, Пречиста Діва не виносилась понад інших, не було в її серці того диявольського насіння гордості. Отож, покора і смиренність Пречистої Діви Марії, другої Єви, матері всіх християн, звільнила нас від кайданів первородного гріха, відкрила нам ворота неба та подала життя вічне. Всі чесноти Пречистої Діви Марії такі чисті, такі непорочні, що подібних у світі немає! Пречиста Діва Марія чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів, Вона Цариця неба і землі, Вона володарює зі Своїм Сином Божим, Вона любить увесь світ і усіх людей. Отож, полюбімо Пречисту Діву Марію всім серцем і душею, бо Вона «Прибіжище всіх скорбящих», Вона для нас є тим, чим для плаваючих на морі є пристань. Так і ми, в житті серед різних нещасть, прибігаймо під опіку і покров Божої Матері, бо тільки там зможемо знайти правдивий спокій і мир Божий! Бо вона Цариця миру!

Нехай Пречиста Діва Марія, ім'я котрої означає «зоря морська», буде теж у нашім житті правдивою провідною зорею. Нехай її чесноти служать нам за прекрасний зразок до наслідування, її любов до нас нехай зігріє нас до безнастанних молитов до Неї. Вона – наймилосердніша Мати всіх християн, напевно вислухає нас, коли будемо просити в Неї того, що справді для нас пожиточне, для спасення наших душ на вічну славу Пречистої Діви Марії!

о. Олександр Головацький
"Сівач", квітень 2002 Ч. 4 (29) рік 4

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/