Вівторок, 18 листопада 2008, 19:19

Батурин в українській історії він пов'язаний із часами козацьких вольностей і такими гетьманами, як Дем'яном Многогрішним, Іваном Самойловичем та Іваном Мазепою. Тому, коли з'явилась можливість здійснити екскурсійну поїздку до Батурина 15 листопада, яку організував отець Олександр Приліп із церкви на що Лівому березі, з радістю приєднався до них. Нас зібралось небагато, 30 чоловік, з Аскольдової Могили лише четверо. Екскурсія по Батурину почалась із замку Івана Мазепи. Та про, що тут був замок свідчить валовий напис та гранітна таблиця, адже у 1708 році Батурин було вщент зруйновано. Ушанувавши пам'ять гетьмана екскурсія вирушила, далі.

Наступною зупинкою був гетьманський палац. Його збудовано на замовлення останнього українського гетьмана Кирила Розумовського за проектом найвидатнішого представника англійського класицизму Чарльза Камерона. Тому й недивно, що іноземні посли називали палац малим Лувром. Нажаль до наших часів палац погано зберігся, але втішає те, що палац зараз перебуває на реставрації. Сфотографувавшись на пам'ять біля палацу екскурсовод оголосив наступну зупинку - будинок Кочубея. До наших часів із Мазепинського часу зберігся тільки будинок генерального суду, а так як генеральним суддею війська був Василь Кочубей тому в народі будинок отримав назву будинок Кочубея. Зараз у будинку зроблено музей. Позаду будівлі генерального суду знаходиться парк, у якому любив прогулюватись Іван Мазепа із своєю коханою Мотрею. Та ще однією пам'яткою були вулики різної форми, які ми зустріли на початку парку. Спочатку вони викликали здивування та прогулявшись у глиб парку ми побачили пам'ятник Івану Прокоповичу, винахіднику першого у світі розбірного вулика, що давав можливість брати мед не знищуючи рій. Саме таким оригінальним способом вирішили вшанувати пам'ять земляка.

Остання зупинка - Литовський замок. Батурин мав дві лінії оборони: міські укріплення і внутрішні укріплення - цитадель або як ще їх називали Литовський замок. Дві лінії оборони і добре озброєний козацький гарнізон у 7,5 тисяч. козаків робили фортецю неприступною. Та й сама назва міста у перекладі означає фортеця, що і ще раз підкреслює її неприступність. Неодноразово вдавалось відбити наступи російський військ князя Меншикова. То, що ж тоді стало причиною повного зруйнування Батурина у 1708 році? Пояснення дуже просте зрада наказного полковника Івана Прилуцького, який провів війська Меншикова через таємний підземний вхід у місто. Вояки на стільки були озвірілі від люті, що порубали навіть собак. В пам'ять про цю трагічну подію у Литовському замку встановлено пам'ятний хрест із розп'яттям. Кажуть, що на місці встановлення пам'ятника було знайдено матір яка обіймала дитину, а у руці в неї був образок. Біля хреста отець Олександр відправив панахиду в пам'ять про загиблих.

Ось так і не помітно для нас закінчилась екскурсія по Батурину.

Матеріал Ярослава Павлюка

Історична довідка: http://uk.wikipedia.org/

Батурин засноване на початку XVII століття.

Вперше згадується в документах, датованих 1625 роком.

3 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 - Ніжинського полку.

1663 - тут підписано Батуринські статті.

1669-1708 - резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).

2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії "Загибель Батурина" зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків - сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих).

Керівників оборони Батурина вивезли до Глухова, де стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів):

Насколько Батуринъ былъ разоренъ, объ этомъ свид?тельствуетъ его опись, сд?ланная въ начал? 1726 г., передъ отдачею Батуринской волости Меншикову. Опись была сд?лана черезъ 17 л?тъ посл? разоренія, а между т?мъ въ ней читаемъ: „Нын?, по разореніи, городъ Батуринъ ввесъ пустъ, и около его болварки и ст?ни вс? поразвалились, и ввесь заросъ, и въ обоихъ замкахъ н?какого строенія старого и нового н?тъ, толко дв? церкви каменніе пустіе: Живоначалнія Тройцы да Николая Чудотворца, недостроена вполовину; и въ нихъ н?какого церковного вбору (убора) - дверей и окончинъ - н?тъ, и въ м?стахъ своды обвалились; да бывшихъ гетмановъ и изм?нника Мазепы бывалъ войсковой каменной малой домъ, три полати, ввесь поразвалялся; да изм?нника Мазепы бывшого господаря Самойла Целюрика каменніе дв? полатки кладовіе пустіе, вс? разбити". Разоренный городъ надолго остался пустыремъ. Разб?жавшіеся батуринцы, вернувшись на родное пепелище, стали селиться около города, на предм?стьяхъ, которыя не были окончательно разорены, какъ говоритъ та же опись... . Всего жителей въ батуринскихъ предм?стьяхъ посполитаго званія числилось - 428 дв.

Після цього гетьманську резиденцію перенесено до Глухова (ближче до кордону з Росією).

З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім - Малоросійської губернії, а з 1802 року - Чернігівської губернії.

До нашого часу збереглися: будинок генерального судді Василя Кочубея та палац гетьмана Кирила Розумовського (1803, архітектор Чарльз Камерон), реставрований у 1811-1813 рр. за проектом А.Б.Бєлозуда, інші пам'ятки.

У 1960 році Батурин отримав статус смт.

У містечку з 1994 р. діє Батуринський державний історичний заповідник "Гетьманська столиця", триває реконструкція 4 об'єктів: палацу гетьмана Розумовського, будинку Кочубея, Воскресенської церкви та Воскресенської школи при храмі.