Цап-відбувайло (19 березня)
Вівторок, 19 березня 2013, 02:36
Десятеро селян ішли дорогою на свої поля. Несподівано налетів ураган. Він несамовито шарпав дерева, земля здригалася і глухо стугоніла.
Утікаючи від грому і граду, люди заховалися в руїнах старого замку.
Світло блискавиць, спалахуючи то тут, то там, творило страхітливий танець. Наростав шум вітру, наближався гуркіт грому. Селяни добряче налякалися, і поміж них прошелестів шумок, що, мовляв, серед них мусить бути грішник, який стягнув на всіх це шаленство природи.
«Треба знайти винного і вигнати його з нашого гурту», - сказав один із них.
«Повісьмо за дверима наші шапки, - вирішили вони. - Чию шапку вітер знесе першою, той грішник і мусить нас лишити».
Усі погодилися. З величезним зусиллям вони відчинили двері, і кожен з них повісив надворі свою шапку.
Одну з них одразу зірвав вітер.
Селяни без жодного милосердя випхали за двері власника шапки. Бідолашний, зігнувшись удвоє, почав продиратися крізь буревій.
Він ще не встиг далеко відійти, як раптом почув страшний гуркіт: блискавка вдарила в замок і спалила його дотла разом з людьми, які в ньому ховалися.
Одного разу дитинча леопарда загубилося в степу. Через свою необачність воно опинилося на шляху слона, і той його просто затоптав. Хтось натрапив на мертве звірятко. Звістку про це нещастя одразу передали батькові.
«Твоє дитинча загинуло, - сказали старому леопардові. - Ми знайшли його мертвим у долині посеред трави».
Леопард заревів від болю і люті. «Хто його вбив? Скажіть мені, щоб я міг відімстити за його смерть».
«Слон».
«Слон?»
«Так, слон».
Старий леопард глибоко задумався, а потім сказав: «Ні, це не міг бути слон. Це, без сумніву, вівці! Певно, що вівці! От я вже з ними поквитаюся!»
І, розпалений люттю, він побіг у бік луки, де паслася отара овець.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро