Неділя, 17 березня 2013, 03:13

Підготувала Марина ДОВЖЕНКО, експерт Центру суспільного моніторингу

Головні релігійні події лютого 2013 року очима світських ЗМІ

У ході роботи над моніторингом було проаналізовано контент 25 ЗМІ: інформаційних агенцій УНІАН, Українські новини, РБК-Україна; сайтів телевізійних каналів — «Подробности», ТСН, 5 канал, TVi; «Радіо Свобода»; всеукраїнських та регіональних видань «Українська правда», «Коментарі», «День», «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Український тиждень», «Коммерсант», «Сегодня», «Главком», «Фокус», портал Liga.net, «Корреспондент», «Голос», «Левый берег», «Бі-бі-сі Україна», Zaxid.net та ZIK.

Прощавай, Бенедикте!

Найгучнішою подією місяця, безперечно, стало зречення Папи Римського Бенедикта XVI, який 11 лютого проголосив, що покидає папський Престол. Те, як резиґнацію понтифіка висвітлювали світські ЗМІ, ми детально проаналізували в матеріалі «Папа – не Тато: українські ЗМІ не подужали осмислити зречення Бенедикта XVI». Матеріал вийшов 22 лютого, але з того часу ще чимало ЗМІ писало про події навколо зречення. Також аналіз того, як українські медіа висвітлювали цю непересічну подію, зробили журналісти газети «День».

Світські ЗМІ активно писали і про останню проповідь Бенедикта XVI, що відбулася 24 лютого, і про останню загальну аудієнцію 27 лютого. А 28 лютого увага всіх видань була прикута до останнього дня понтифікату Бенедикта XVI і початку режиму «вакантного престолу» у Ватикані. За інформацією світських ЗМІ, ще 25 лютого Папа особливим рескриптом змінив порядок засідання конклаву, який тепер може збиратись і раніше, ніж за 15 днів після зречення понтифіка. За повідомленням Zik, в УГКЦ молитимуться за вибори нового Папи. До речі, про те, як відставка Бенедикта XVI вплине на Греко-Католицьку Церкву, ще 12 лютого писав Богдан Червак на «Українській правді».

Втім, видання не полишили спроб докопатися до істинних, на їхню думку, причин учинку Бенедикта XVI. Чимало українських світських ЗМІ поширили інформацію італійських джерел: мовляв, Папа покинув престол через корупційні скандали і чутки про те, що низку кардиналів було звинувачено в гомосексуалізмі (РБК, УНІАН, «Подробности», ТСН, «Главком», Liga.net, «Корреспондент»). Втім, у коментарі УНІАНпредставник РКЦ наголосив на тому, що ніяких підводних каменів у зреченні Папи немає. Колумніст Анастасія Береза зауважила, що з одного боку, зречення понтифіка, який відчуває, що не може більше виконувати свої обов’язки, є чесним, але, з іншого боку, у віруючих воно може спровокувати сумніви і розчарування, руйнування ілюзії непорушності і надійності Церкви, падіння оплоту консерватизму в найкращому сенсі цього слова (УНІАН). «Україна молода» акцентувала на тому, що зречення додало персоні Бендикта XVI популярності. А от «Подробности» наголосили, що остання аудієнція Папи не викликала очікуваного ажіотажу.

Помітним був матеріал ВВС «Прощавай, Бенедикте: 10 речей про зречення престолу» – відповіді на найбільш популярні питання, пов’язані з резиґнацією понтифіка. Майже всі ЗМІ повідомили, що Бенедикт XVI отримав титул «почесного Папи».

ТСН та «Подробности» в черговий раз згадали про скандали навколо як персони Папи Римського, так і всієї Католицької Церкви. Причому останнє видання доволі негативно охарактеризувало як особистісні, так і організаційні якості Папи Бенедикта XVI («Подробности» (1, 2)). Писав про скандали і «Український тиждень», але в контексті загального аналізу діяльності понтифіка. Цікаво, що видання згадало і про зустрічі Глави Ватикану з українськими політичними лідерами – Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Liga.net републікувала матеріал італійської газети La Repubbliсa про матеріальні статки Католицької Церкви. Про скандальну складову життя у Ватикані розмірковували і польські аналітики (Zaxid.net).

Деякі видання в черговий раз аналізували претендентів на посаду Папи Римського («Українська правда»). В коментарі «Українському тижню» релігієзнавець Андрій Юраш наголосив на тому, що прорахувати те, хто стане наступним понтифіком, неможливо. Втім, у пресі одна за одною з’являлись новини з життя можливих наступників Бенедикта XVI. Кардинал із США Тімоті Долан був допитаний у зв’язку зі справою про сексуальні домагання («Українські новини»). А активісти РКЦ виступили з проханням не допустити до конклаву іншого американського кардинала, Роджера Махоні, підлеглі якого причетні до скандалу з педофілією («Подробности»). «Коммерсант» повідомив про відставку британського кардинала Кіта О’Брайєна, звинуваченого у непристойній поведінці щодо інших священнослужителів. У свою чергу Ватикан оприлюднив заяву про те, що ЗМІ намагаються вплинути на вибори Папи («Подробности»).

Уже 12 березня у Ватикані розпочинається конклав, що вирішить, хто очолюватиме Католицьку Церкву. Але вже зараз можна впевнено стверджувати: хоч хто стане наступним Папою Римським, до нього буде прикута увага світських ЗМІ, які мають свій власний погляд на те, як висвітлювати релігійне життя.

Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens, відповіла на запитання: чи мають світські ЗМІ якось особливо підходити до висвітлення релігійних подій?

— Українські ЗМІ мають відповідально підходити до висвітлення будь-яких тем, не лише релігійних. Відповідальність, як на мене, широке поняття, і воно включає, не лише точність, баланс і т.д., але й таке поняття як толерантність. Адже релігійна тематика – дуже чутлива, і журналістові не завадить бути толерантним у ставленні до віруючих, до тих церков, про які він пише.

На жаль, українські журналісти також дуже мало знають про світові релігії і їх розвиток, зокрема, в Україні. Це незнання (а часто і небажання дізнатися) породжує чимало непрофесійних текстів чи сюжетів, які згодом викликають обурення представників Церков чи віруючих. Вирішити цю проблему можна лише шляхом освіти чи самоосвіти.

Що чекає на УПЦ?

На Архиєрейському соборі Російської Православної Церкви, що тривав 2-5 лютого, було прийнято низку рішень, що безпосередньо стосувалися подальшої долі українського православ’я. Артем Скоропадський («Коммерсант», передрукували ТСН, «Український тиждень», Liga.net) повідомив у своєму матеріалі, що в підсумкових документах було визначено: УПЦ має набути статусу юридичної особи. В УПЦ визнали, що такий статус полегшив би грошові, бюджетні питання і вирішив проблеми при переході священика під іншу юрисдикцію. Та подібні трансформації вимагають внесення змін до існуючого українського законодавства, до чого в комітеті з питань культури та духовності поставилися обережно. Цю інформацію подали також «Корреспондент», «Главком», «Левый берег».

А от «Главком», посилаючись на gazeta.ua, акцентував на тому, що Комісія уряду РФ прийняла проект закону про релігійні організації, за яким засновником і членом російської релігійної спільноти не може бути іноземець. Архиєпископ Євстратій (Зоря) (УПЦ КП) висловив припущення – якщо вимоги Росії будуть категоричними, то перед українськими архиєреями постане вимога прийняти російське громадянство. Він також наголосив, що деякі з єрархів на такі кроки не підуть, а деякі вже мають російські паспорти. Втім, цей матеріал містить певну неточність – за проектом закону, засновниками і членами релігійних організацій не можуть бути ті іноземці, щодо яких прийнято рішення про небажаність їх перебування на території РФ (сайт Міністерства Юстиції РФ).

Прийняті на соборі рішення детально було висвітлено в матеріалі Катерини Щоткіної «Московський патріархат затіяв адмінреформу» («Коментарі»). Автор наголосила на тому, що чутки про можливі зміни статусу УПЦ на цьому соборі так і залишились чутками. Але суть змін в РПЦ вона охарактеризувала як централізацію, контроль, і боротьбу з інакодумством. В «Українському тижні» відзначили, що «церковна демократія» зводиться нанівець.

Оскільки Митрополит Володимир був відсутній на Соборі, його доповідь зачитав митрополит Бориспільський Антоній (Liga.net, Zik). У повідомленні було наголошено на оптимальному нинішньому статусі УПЦ (МП) як самокерованої Церкви з правами широкої автономії. Але Zik акцентував на тому, що про будь-який статус «незалежності чи самостійності в управлінні» в статуті РПЦ не йдеться.

Зауважимо, що на Архиєрейському сСборі прозвучала ще одна заява, знакова для УПЦ (МП). Чимало ЗМІ повідомило про те, що на прес-конференції за підсумками заходу митрополит Антоній заявив: для УПЦ не є проблемою перейти на українську мову. Він наголосив, що подібні факти зафіксовані на Волині, в Києві, достатньо бажання 2/3 парафіян. Говорилося також і про потребу активізації роботи за кордоном, де традиційно сильною є УГКЦ. А стосунки з греко-католиками, схоже, знову напружені – у тій самій доповіді Предстоятеля УПЦ (МП) прозвучала інформація про те, що міжконфесійний діалог між Церквами підірвано визнанням УГКЦ таїнств «розкольників» Київського Патріархату. Майже всі аналізовані світські ЗМІ поширили цю інформацію, деякі опублікували і суб’єктивні оцінки. Так, блогер «Української правди», політтехнолог Олег Медведєв охарактеризував доповідь як «скаргу московському начальству» і висловив сумнів в тому, що Митрополит Володимир у курсі, що наговорили від його імені, але відповідальність нести йому. У коментарі Zik релігієзнавець Андрій Юраш назвав звернення Предстоятеля УПЦ «провокацією, вчиненою від його імені». Експерт наголосив, що нова доктрина УПЦ спрямована на демонстрацію лояльності до Москви і не відповідає переконанням самого Митрополита Володимира. Він також висловив думку, що Глава УПЦ має піти у відставку, як Бенедикт XVI, і тим самим припинити кулуарні ігри. Така ідея була розкритикована іншими ЗМІ, зокрема «Україною молодою». Юрій Дорошенко в матеріалі «Під ватиканський шумок предстоятеля УПЦ МП теж хочуть усунути з посади. Це буде на руку Москві» виклав супротивні аргументи: Митрополит Володимир є гарантом стабільності та поміркованого курсу в середовищі УПЦ. Він наголосив, що подібний крок був би вигідний спецслужбам Росії.

Була оприлюднена і реакція згадуваних конфесій: так, архиєпископ Євстратій (УПЦ КП) висловив припущення, що доповіддю в УПЦ намагались донести інформацію про те, що проблема церковного розділення в Україні є серйознішою, ніж думають в РПЦ. Експерт, керівник РІСУ Тарас Антошевський також наголосив на тому, що існування УПЦ КП є однією з найболючіших тем для УПЦ, яка хотіла би тримати цю Церкву в ізоляції. Але він зауважив, що заява Митрополита Володимира не вплине на стосунки УПЦ та УГКЦ («Коммерсант», РБК). Греко-католики свою позицію, що базується на канонічному праві, змінювати не будуть — заявив керівник департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців («Коммерсант», РБК, «Коментарі»). А Глава УГКЦ Патріарх Святослав акцентував на тому, що УГКЦ не має офіційних стосунків ані з УПЦ, ані з УПЦ КП (Liga.net).

Чимало видань не оминули увагою і виступ президента Росії на Архиєрейському Соборі («Главком», «Корреспондент»). Сергій Грабовський («Український тиждень») охарактеризував його виступ як промову в кращих традиціях секретарів ЦК КПРС.

Отже, мусимо визнати — попри всю серйозність теми, українські світські ЗМІ охоче до неї зверталися, підходячи доволі виважено і долучаючи коментарі експертів. Видно, що ця тема викликає інтерес, очевидно, через її важливість для майбутнього української Церкви.

Анатолій Бабинський, головний редактор часопису «Патріярхат», про реальні наслідки Собору для Української Православної Церкви:

— Загалом реформи Російської Православної Церкви поки що не зачіпають Українську Церкву безпосередньо. Справа в тому, що керівництво РПЦ сьогодні пішло шляхом оптимізації своєї структури. Слід зазначити, що структура сама по собі не є чимсь злим, головне це її наповнення. Від цього все залежить. Дехто говорить про те, що Патріарх Кирил наслідує римо-католицьку модель, і в цьому є частина правди. Але, якщо відкинути різні ідеологічні закиди на кшталт "це погано, бо так є у католиків", то не важко зрозуміти, що меншими структурами керувати і координувати їхню працю набагато легше. Саме для цього створюються митрополичі округи (до речі, такий самий процес нещодавно відбувся в УГКЦ). В ідеалі митрополії мають достатній рівень автономії у внутрішніх справах і тільки в більш фундаментальних питаннях звертаються до центру, це дуже древня традиція (Так живе напр. Румунська Церква). А центр зі свого боку має справи з митрополитами, полишаючи більш дріб'язкові справи на розсуд митрополії. Ці процеси поки що не торкнулись УПЦ. Тут є дві причини: УПЦ сама по собі вже є своєрідним митрополичим округом, тільки дуже великим і зі значним обсягом внутрішньої автономії. Чи можна його розділити на менші частини? Якщо говорити стерильно, то така модель була б ефективнішою, і УПЦ вдається до неї, але поки що тільки на рівні ділення єпархій — що менша єпархія, то легше про неї подбати єпископу. Але ці всі єпархії на сьогодні мають один центр — Київ. Якщо утворити кілька митрополичих округів, то в такій специфічній ситуації як українська можуть відбутись деякі дезінтеграційні процеси. Також треба буде уточнити статус Києва, оскільки, якщо митрополити підпорядковуватимуться йому, він стає фактично "надмитрополичим" центром — близьким до патріаршого. Тоді в Російській Церкві виникне немов два "надмитрополичих" центри: Київ і Москва. Дехто, звісно, не проти, щоб митрополичі округи в Україні були, але підпорядковувались Москві.

Наступний процес, який відбувається в РПЦ, це фактичне пониження ролі Помісного собору. Це, знову ж таки, пов'язано із покращенням ефективності управління Церквою. В принципі, Помісний собор — це сьогодні й так досить формальна річ, бо РПЦ керують Синод і Архиєрейський собор. Навіть, якщо Помісний собор (у якому беруть участь єромонахи, світські священики та миряни) збереться, то все одно ніякого протистояння між архиєреями та рештою представників Церкви очікувати не слід, оскільки кандидати-неархиєреї все одно завжди є "людьми єпископів". Можливо, в Україні Помісний собор УПЦ виглядає трохи по іншому, але ми ніколи не бачили його в дії. УПЦ так само керує єпископат — Синод і Архиєрейський собор.

Інший процес, який відбувається в РПЦ, це процес модернізації. Він проходить часом під гучні полеміки і звинувачення, але він йде. Це стосується освіти, катехизації та місіонерського служіння. Я не знаю ситуації в Росії, але в Україні рівень секуляризації суспільства зростає і буде зростати щораз швидше, тому кожна Церква намагається шукати нові способи євангелізації (хоча б тих, хто ще заходить в храм час від часу), оскільки старі просто перестають діяти. Справа в тому, що сучасна культура вже не передає віри, оскільки з неї цю віру помаленьку витравлюють. Відповідно, кожна Церква намагається зрозуміти ситуацію, середовище і заговорити новою мовою. Ті, хто цим нехтує, приречені на згасання. До модернізації закликають у Росії (хоч там є сильніший опір), і в Україні православні Московського Патріархату активно шукають нові форми і нову мову євангелізації, і мають успіхи. Хоча не знаю, чи в провінції щось відбувається. І в Росії, і в Україні все гучніше заговорили про переклади богослужінь — ніби елементарна річ, але не для РПЦ, де церковнословянська мова є одним з елементів "єдиного простору". Перекладу вже не уникнути (і українською, і російською), бо цього вимагає і катехизація, і місія. Без зрозумілої мови парафії можуть перетворитись на клуби любителів церковного співу чи культури. Якщо ще протягом попередніх десятиліть діяли якісь аргументи "канонічності", "традиційності", то тепер цього вже ніхто не буде сприймати.

Щодо можливого відходу від справ Митрополита Володимира, то усе може бути. Ми не можемо виключати й відходу. Ми не можемо знати, що відбувається в нього в душі, чути його діалог з Богом щодо його служіння. Він дійсно може одного дня сказати: "Я знаю, що я маю піти". Не тому, що хтось подав приклад. Папа не посилався на попередні приклади — він говорив, що це рішення є результатом довгих тижнів молитовних роздумів. Пояснювати це «католицькою практикою» — маячня. Свого часу сербський Патріарх подавав прохання про резигнацію, хоч Синод і попросив його залишитись. Тому й Митрополит Володимир може подати таку заяву. Хоч цього, ймовірно, не буде.

Повернення Аделаджі

У лютому світські ЗМІ знову звернули увагу на «Посольство Боже» — скандально відому організацію, очолювану пастором Сандеєм Аделаджою, який зараз перебуває під вартою і обвинувачується в численних махінаціях. Ще 29 січня представники «Посольства Божого» активно боролись за місця в Громадській раді при Київській міській державній адміністрації (ТСН). В ефірі ТВі експертами було висловлено припущення, що в цьому випадку Аделаджа і Партія регіонів діють разом. Спробою рейдерського захоплення влади в Києві назвали дії Аделаджі «Коментарі».

За повідомленням ЗМІ, 19 лютого люди Аделаджі захопили Громадську раду при МЗС. Втім, експерти наголосили, що події, що відбулися, мають безпосередній стосунок до зміни зовнішньополітичного вектору України, а нові члени Громадської ради є близькими до проросійських організацій («Коммерсант», РБК, «Левый берег»). Втім, коли членам Громадської ради вдалося переобрати більшість, представники «Посольства Божого» втратили інтерес до організації і масово з неї вийшли («Сегодня»,ТСН, ). Однак «Главком», «Коммерсант» і Liga.net акцентували на тому, що низка експертів звернулася до Януковича з проханням зупинити захоплення Громадської ради. Журналіст цього ж видання Катерина Пєшко назвала матеріал про захоплення МЗС «При МЗС відкрилося Посольство Боже» («Главком»). Видання «Голос» поцікавилося поглядом на ситуацію у відповідного міністра і виявило, що той не знає складу Громадської ради при міністерстві, а також особисто не знайомий із пастором Сандеєм

В газеті «Сегодня» стверджують, що секта Аделаджі збирається захопити Київ, про що йдеться на проповідях спільноти («Сегодня», ТСН, «Голос»). Згідно з інформацією цих видань, представники «Посольства Божого» збираються посісти всі ключові пости в столиці, в тому числі і депутатів Київради. За словами соціолога Ірина Бекешкіної, це питання виділення землі і сприяння Церкві. Втім, експерт уважає, що члени секти скомпрометували себе зв’язками з родиною колишнього мера Леоніда Черновецького, тож здійснити свої плани їм не вдасться. Матеріал републікували «Український тиждень», ТСН, «Подробности», «Коментарі». Втім, сам пастор заявив, що він не закликав парафіян своєї церкви брати участь у виборах до Київради («Український тиждень»).

Тим часом триває розгляд справи самого Сандея Аделаджі («Україна молода»). За інформацією «Голосу», на нього очікує ще одна кримінальна справа – за доведення до самогубства парафіянина. Всього ж йому пред’явлене звинувачення за трьома статтями («Сегодня»). 25 лютого Черновецького було викликано на допит у справі зникнення в 1997 році Степана Кройтора – парафіянина церкви «Посольство Боже» («Коментарі»,Liga.net). Причетним до цієї справи вважають і Сандея Аделаджу («Фокус»). Експерти вважають, що кримінальне провадження у справі завершиться через рік-півтора («Голос»). Втім, сам обвинувачений вважає себе чи не єдиним праведником в Україні й боїться тільки Божого суду (ТСН, «Голос»). А судово-медична експертиза довела, що Сандей Аделаджа під час проповідей застосовував гіпноз («Голос»).

Висвітлюючи цю тему, видання звернулися і до традиційних сюжетів про обдурених громадян (Zaxid.net). Цікаво, що майже всі вживали на позначення «Посольства Божого» емоційно забарвлене слово «секта».

Політичне свято Хрещення Русі

У лютому доволі помітним було обговорення майбутнього урочистого святкування 1025-ї річниці Хрещення Русі, що має відбутися 28 липня в Києві.

Ще на початку місяця низка видань з посиланням на «Комсомольскую правду в Украине» повідомили: не виключено, що в липні до Києва прибуде Папа Римський Бенедикт XVI. Щоправда, керівник департаменту УГКЦ о. Ігор Яців наголосив на тому, що запрошення надходило тільки по релігійній лінії, але більш дієвішим було би запрошення Бенедикта XVI по політичній лінії як Глави держави Ватикан. А в коментарі каналу ТВi (републікованому «Левым берегом», Zik) він же спростував попередні слова, повідомивши, що існує відкрите запрошення понтифіка до України, але візит не спланований і навряд чи він відбудеться в 2013 році. Втім, після зречення Папи стало зрозуміло, що його наступнику буде не до липневих святкувань в Україні, і очевидно, що Глави Римо-Католицької Церкви на урочистостях не буде.

Цікаво, що деякі ЗМІ акцентували на тому, що свято Хрещення Русі є більш приорітетним для православних – так, «Українська правда» наголосила на постійній цікавості з боку РПЦ, написавши, що це свято «полюбляє Кирило». А чимало видань наголосили на можливій присутності президента РФ Володимира Путіна, який чекає на запрошення від української сторони. Канал TВi акцентував на тому, що Путін може приїхати в Україну замість Папи Римського. ЗМІ також повідомили, що організаційний комітет очолив прем’єр-міністр України Микола Азаров, після чого перекинув відповідальність за організацію на віце-прем’єра Костянтина Грищенка (РБК, «Голос», «Коментарі», Zik). Під час «Діалогу з країною» Віктор Янукович заявив, що уряд гідно проведе святкування, над організацією якого він працює з усіма конфесіями («УНІАН-релігії», «Дзеркало тижня», «Коментарі», «Фокус», Zik). Він також наголосив на ролі християнства як консолідуючої сили. Нагадаємо, що ще в січні Глава УПЦ КП Патріарх Філарет виступив із проханням допустити до організації святкування Київський Патріархат (ТСН, «Сегодня», «Коммерсант»). Втім, уже в березні цей сюжет отримав розвиток – за інформацію ЗМІ, Глава РПЦ Патріарх Кирил відмовився брати участь в урочистостях, якщо там буде присутній Патріарх УПЦ КП («Коммерсант» та інші видання).

В колонці на «Українській правді» кардинал Любомир (Гузар) відзначив, що в розмовах про святкування бракує релігійного аспекту.

Було також поширено інформацію, що саме до урочистого відзначення Хрещення Русі буде освячено патріарший собор УГКЦ в Києві (УНІАН, Zik). А в Харкові встановлять пам’ятник Андрію Первозванному (УНІАН). Природно, увагу ЗМІ привернула інформація про те, що вже навесні почнеться будівництво в УПЦ (МП) грандіозного храмового комплексу Святого Володимира в Києві. Також світські ЗМІ повідомили про початок зйомок художнього фільму про князя Володимира.

Юрій Чорноморець, релігієзнавець, коментує політизацію свята:

— Раніше політичним це свято могли зробити дві сили: або РПЦ, або національно-демократичні політики старої закалки в Україні. Останні взагалі вибули з гри, а нові національно орієнтовані політики не цікавляться екплуатацією релігійних свят у політичних цілях — і слава Богу! Що ж до РПЦ, то тут є теж позитивні тенденції. Сьогодні РПЦ проводить в Україні обережну лінію. Під час останнього візиту Патріарха Кирила в Україну не було жодних політичних натяків. Під час візиту в Мінськ прозвучала фраза, що у трьох східнословянських народів "спільне майбутнє". Отже, із сторони РПЦ не буде замовлення на політичний аспект у святі, крім деяких метафоричних натяків на можливе майбутнє. В цілому ж до святкування йде підготовка як до такого, що буде політично нейтральним: для Церкви та держави буде церковне і культурне свято. Тобто, при виході цього свята за межі церковної огорожі йтиметься про значення для культури, для суспільства, а не для політичних справ.

Щодо ультимативної позиції Патріарха Кирила щодо участі у святкуванні Глави УПЦ КП: Офіційна позиція Патріарха Кирила і центрального апарату РПЦ завжди була в тому, що неможлива участь офіційних представників РПЦ чи тим більше Патріарха у спільних офіційних заходах із УПЦ КП. Позиція УПЦ (МП) не може бути настільки радикальною. Ми в Україні і так сусідствуємо, і так разом буваємо в різних ситуаціях. Ніколи не співслужимо. Ніколи навіть не проводимо офіційних перемовин (були тільки попередні консультації). Таким чином, патріарх учиняє вірно. Для нього це питання принципової ваги. Для УПЦ (МП) — це питання не настільки принципове. Головне, що в основному РПЦ і УПЦ (МП) сходяться в оцінці Київського Патріархату. А саме в тому, що це не самостійна церква, яка претендує на автокефалію. Це не помісна церква. УПЦ КП — це розкол. І не більше. Відповідно, ставлення до розколу може бути більш або менш строгим. Але Патріарх Кирил має повне право на те строге ставлення, яке у нього є.

Але головне для УПЦ КП криється в церковному аспекті. Знову приїдуть представники всіх православних Церков, знову будуть разом служити на Володимирській гірці та в Лаврі. І знову УПЦ КП буде поза цим братським служінням. Хоч як ставиться УПЦ КП до УПЦ (МП), але саме остання визнається помісною Церквою для України собором предстоятелів православних Церков. І ось цей факт — більш важливий. Саме він має бути приводом для роздумів в УПЦ КП.

Також хочеться підкреслити, що в словах Патріарха нема якось політичного чи антиукраїнського змісту. Якби в Україні був проросійський розкол, ставлення б до нього було б так само принциповим».

Священики на лижах: піар чи євангелізація?

Наостанок хочеться відзначити подію, яка набула певного розголосу не тільки у ЗМІ, а і в соціальних мережах – лижні змагання з гігант-слалому серед священнослужителів та студентів навчальних закладів УГКЦ «Кубок блаженного Йосафата Коциловського», що відбулися 28 лютого на Буковелі. Попри позитивну тональність сюжетів телеканалів і матеріалів преси («Українські новини», «Українська правда», ТСН, «Коментарі» (1, 2,3), Liga.net, «Корреспондент», «Україна молода», Zik, Zaxid.net) подія викликала чимало критики, особливо кадри фоторепортажу, на яких священик спускався з гірського схилу на лижах у єпітрахілі.

Єпископ Борис Ґудзяк відповів на запитання: чого було більше в цій акції — євангелізації чи піару і як реагувати на критику?

— «Кількість» євангелізації годі виміряти. З широкого медійного зацікавлення важко зробити чіткі висновки, наскільки ця подія проникла в душі учасників, спостерігачів та тих, хто про це прочитав чи побачив у медіа. Можна засвідчити, наскільки автентичною була сама атмосфера, скільки було радості, взаємного благовоління, відчуття вдячності Богові і людям.

На мою скромну думку, цього було достатньо. День був прекрасний, гори могутні, смереки стрункі, сніг чистий і миротворчий, було багато усміху і позитиву. Слово «євангелізація» з грецької означає благовість. І саме тут питання медійної уваги і євангелізації схрещуються: справді, було багато добрих новин. Я думаю, що ця подія була у свій суті євангелізаційною, і надіюся, що скромні зерна доброї новини, які були посіяні у душах і серцях учасників, гостинних селян Поляниці, які прийняли учасників, керівників та працівників лижної школи туристичного комплексу «Буковель» і широкого кола спостерігачів, будуть давати свої плоди.

Кожен, хто вже не вперше є ініціатором будь-якого проекту, розуміє, що всяку ініціативу будуть критикувати і свої, і чужі. Критикувати легко, а піднімати людський дух вимагає чималих зусиль. Тому, зокрема в українському контексті, не слід боятися критики, а відважно ініціювати добрі справи. Адже кожна добра справа, надто у нашому депресивному кліматі – політичному, соціальному, економічному – це значимий внесок у наше життя. Хотілося б усіх заохотити до ініціатив, які підносять дух ближніх.

Серед іншого

Крім названих вище тем, увагу світських ЗМІ привернули й інші події та заяви. Зокрема, 80-річчя екс-глави УГКЦ Любомира (Гузара), висловлювання нинішнього Глави УГКЦ про «русский мир», повернення до роботи в Києво-Печерському заповіднику Влади Прокаєвої (Литовченко) тощо. Слід відзначити, що цього місяця майже не висвітлювалися питання стосунків Церкви і політичних діячів. Може, нарешті, ця тема втомила ЗМІ і ми вийдемо на новий рівень розмов про Церкву у світських виданнях?