Четвер, 14 березня 2013, 00:27

У травні на луці лежала загублена кимось Сопілка. Вже давно ніхто на ній не грав. Аж одного дня поблизу проходив Осел, він узяв та й подув у Сопілка щосили. Ніколи у своєму житті Осел не чув такого чарівного звуку. І не лише він, у своєму ослячому житті, але й Сопілка – у своєму.

Ні Осел, ні Сопілка не могли зрозуміти, що сталося (обоє не були розумними, але вірили в розумність), вони відсахнулися одне від одного , засоромившись найпрекраснішої події в їхньому житті.

Скільки – то в нашому житі покинутих сопілок, покинутих ослів? Багато з нас ще не пізнали себе, багато приховують, ким є, очікуючи милости від інших, незнайомих нам людей, які так само ховаються від себе. Але іноді якесь відкриття, якась несподіванка, якась іскорка можуть … І знову все обривається. Тому що нам бракує відваги полюбити.

Її треба мати стільки, щоб прийняти любов інших.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро