Головна

Стара нестерпна пані (3 березня)

На нічному столику старенької жінки, що доживала віку в будинку для перестарілих, наступного дня по її смерті знайшла листа, адресованого молодій доглядальниці.

"Що ти бачиш, доглядаючи мене? Кого бачиш, дивлячись на мене? Що думаєш, коли мене залишаєш? І що кажеш, як розповідаєш про мене іншим?

Зазвичай ти бачиш стару незносну жінку, несповна розуму, з нестямними очима, що нібито й свідчать про мою схибленість.

Жінку, що пускає слину під час їди й ніколи не озивається, як до неї звертаєшся. Котра затято губить панчохи й пантофлі. Котра слухняно чи не дуже слухняно дозволяє тобі під час їди або миття робити з собою все, що захочеш, аби тільки збути ще один довгий сумний день.

Ось що ти бачиш!

Але розкрий очі ширше. То не я!

А повім тобі, хто я насправді.

Я – наймолодша з десяти дітей у родині, де між батьками і дітьми, братами й сестрами панує любов.

Я – дівчина шістнадцяти літ, з крильцями на ногах, що мріє якнайшвидше зустріти свого коханого.

Як було мені двадцять, я нарешті побралася з ним, і ще донині серце моє калатає з радості, тільки-но згадаю той день.

Було мені двадцять п’ять, і мала я біля грудей маленького синочка, якому невпинно була потрібна.

Було мені тридцять, мій синочок ріс хутко. Єднала нас любов, якої нікому повік не знищити.

Минуло мені сорок, і син невдовзі полишив мене. Та чоловік завжди був поруч.

Виповнилося мені п’ятдесят, круг мене бавилися дитинчата. Як добре бути знов оточеною дітьми! Я та мій коханий чолові не могли натішитись онуками.

Зненацька настали чорні дні, я зосталася без чоловіка. Тепер зі страхом дивлюсь у майбутнє. Мої діти з головою поринули у виховання власних дітей.

З жалем я думаю про літа, що минули без вороття, про любов, яку мені довелося спізнати. Я зовсім стара. Природа жорстока, вона глузує з нас, коли приходить старість. Моє тіло мені зраджує, врода і сили покинули мене назавжди. І в міру того, як прибуває мені років, дедалі гостріше відчуваю, що там, де було серце, твердіє лиш камінь.

Але у старій руїні ще живе дівчина, чиє серце палає незгасно. Пригадую свої радощі, свої страждання й відчуваю, як ростуть мої сили і почуття.

Вертаюся думкою до минулого, до своїх швидкоплинних років. Я погоджуюсь із законом буття, котрий вістить: "Ніщо у світі не може тривати вічно"

Але ти, що піклуєшся про мене, принаймні розкрий свої очі й поглянь уважно на незносну стареньку… Добре поглянь, аби мене помітити".

Скільки ж облич, скільки очей, скільки заломлених рук ми бачимо кожного дня. Що впадає нам у вічі? Зморшки, труднощі, вагання, завзяття… Коли б ми натомість навчилися прислухатись до снів, до биття серця, до почуттів, не зрідка старанно прихованих, далеко менше було б у житті страждання, і світ навколо став би незмірно кращим.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро

 

 

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/